Тема 8 ДЕРЖАВА У ПОЛІТИЧНІЙ СИСТЕМІ СУСПІЛЬСТВА

Оскільки державна діяльність завжди має безпосередньо політичний характер, вона повинна відповідати об'єктивним закономірностям політики, спиратися на них. Ряд таких закономірностей якраз і розкриває теорія політичної системи і політичної організації суспільства, котра є складовою частиною науки про об'єктивні закономірності політики — політології.

Тому засвоєння положень, викладених у даній темі, полегшує .загальну орієнтацію у складній, розгалуженій мережі різноманітних політичних утворень, об'єднань, організацій. Вивчення теорії політичної системи також сприятиме формуванню навичок політичного аналізу діяльності держави, опануванню організаційними засобами співпраці, взаємодії державних органів з іншими структурами політичної системи суспільства. Оволодіти такими навичками мусить кожний юрист, кожна службова особа в державному апараті.

1. Загальнотеоретична характеристика політичної системи суспільства

Держава — хоч і стрижнева, найважливіша, проте не єдина політична організація у суспільстві. Вона перебуває, «живе» в оточенні інших організацій, утворень, формувань, які так чи інакше стикаються, взаємодіють з нею — співпрацюють або конфліктують, впливають (або прагнуть вплинути) на державу і водночас зазнають, тією чи іншою мірою, впливу з її боку. Отже, всі вони, чи прямо, чи більш опосередковано, беруть участь у політиці, у політичному житті суспільства, у політичних стосунках, насамперед з державою. Тому вивчення держави крізь призму цих стосунків дозволяє поглибити і конкретизувати уявлення про її соціальне призначення і роль у суспільстві, про фактори, якими зумовлюється її діяльність. .

Політична система суспільства (у широкому розумінні) — це система всіх політичних явищ, що існують у соціальна неоднорідному суспільстві.

58

Елементи політичної системи суспільства:

— суб'єкти (носії) політики — класи, нації, соціальні прошарки, групи; представники їхніх інтересів — різноманітні об'єднання, організації (зокрема, держава) — і, нарешті, люди (особистості);

—  політичні відносини, стосунки;

—  політична свідомість (політична ідеологія та політична психологія) суб'єктів політики;

— політичні норми — загальні правила поведінки у політичних стосунках.

Політична система суспільства (у вузькому розумінні) — це система всіх державних і недержавних утворень (організацій), громадських об'єднань і трудових колективів соціальна неоднорідного суспільства.

Політичну систему у вузькому розумінні іноді називають політичною організацією суспільства.

2. Загальнотеоретична характеристика елементів політичної системи

Елементи політичної системи (політичної організації) суспільства:

— державні утворення — органи держави; організації, які не мають владних повноважень (підприємства, установи);

— громадські об'єднання — громадські організації (зокрема, політичні партії), органи громадської самодіяльності, громадські рухи;

— недержавні підприємства та установи;

— трудові колективи.

Механізм політичної влади — це система всіх організацій та інших об'єднань домінуючої частини соціальна неоднорідного суспільства, за допомогою яких вона здійснює керівництво всім суспільством.

Механізм політичного опонування (опору) — система всіх організацій та інших об'єднань соціальна неоднорідного суспільства, що виражають волю соціальних груп, інтереси яких суперечать існуючій у даному суспільстві політичній владі.

Політична опозиція, яка використовує механізм політичного опонування, поділяється на радикальну (вона ставить за мету змі-

50

ну суспільного ладу, зокрема форм власності на засоби виробництва, або державного ладу, зокрема, форми правління чи державного устрою) і нерадикальну (яка прагне до зміни форм, методів, темпів здійснення державної політики, її певної переорієнтації, до заміни осіб, що очолюють вищі органи держави).

Держава — центр, ядро політичної системи суспільства. Це зумовлюється тим, що тільки держава, як вже зазначалося, виступає офіційним, тобто формальним, представником усього населення, усього суспільства (хоча в дійсності вона представляє інтереси насамперед певної його частини);

Громадське об'єднання — це добровільне формування громадян (фізичних осіб), створене ними на основі єдності інтересів для спільної реалізації своїх прав і свобод.

Види громадських об'єднань

Громадські об'єднання розрізняють:

1) за порядком утворення та формами діяльності — громадські організації, органи громадської самодіяльності, громадські рухи;

2) за критеріями (умовами) членства — об'єднання з формально фіксованим (документованим) членством, об'єднання з формально нефіксованим (недокументованим), «вільним» членством;

3)  за кількістю членів (за ступенем залучення населення) — масові, «елітарні»;

4) за внутрішньою організаційною структурою — централізовані (ієрархізовані, внутрішньо субординовані) і нецентралізовані;

5)  за соціальною сферою діяльності — політичні, економічні, наукові, екологічні, спортивні, мистецькі тощо;

6)  за територією діяльності — місцеві (обласні, міжобласні, міські, районні тощо), загальнодержавні (зокрема, республіканські), міждержавні (у конфедераціях, союзах держав), міжнародні (всесвітні, регіональні);

7)  за соціально-правовим статусом — легальні (юридичне дозволені, офіційно зареєстровані відповідною державою), долега-льні (тимчасово незареєстровані), нелегальні (офіційно заборонені відповідною державою, підпільні);

8)  за соціальною значущістю для існування і розвитку суспільства — прогресивні, консервативні, реакційні.

.Громадська організація — це добровільне об'єднання людей, яке створене для задоволення та захисту суспільних, колективних чи особистих потреб його учасників і функціонує на засадах рівності та самоврядування.

60

Види громадських організацій

На громадські організації, безперечно, повністю поширюєт^ь-ся схарактеризована вище класифікація громадських об'єднань. Але, крім того, за соціальною підставою утворення та залежно від характеру потреб, для задоволення яких засновуються громадські організації, вони поділяються на:

1) організації, які створюються залежно від форм участі громадян у виробництві або в суспільному житті для задоволення суспільних чи колективних потреб (профспілки, політичні партії);

2)  організації, які створюються для задоволення особистих потреб (спілка книголюбів, спортивне товариство).

Політична партія — це добровільне об'єднання громадян, котре виражає волю певної соціальної групи і прагне здобути або утримати державну владу, здійснювати вплив на формування і політику органів держави, місцевого самоврядування відповідно до своєї програми розвитку суспільства.

Види політичних партій

До видового поділу політичних партій є, без сумніву, цілком прийнятною викладена раніше загальна класифікація громадських об'єднань. Проте, окрім неї, політичні партії розрізняють:

1)  за соціальною спрямованістю програми і діяльності — соціально-демократичні, соціалістичні, народно-демократичні, національно-демократичні, ліберально-демократичні, релігійно (хри-стиянсько)-демократичні, комуністичні, націоналістичні тощо;

2)  за соціальною базою — партії, які виражають інтереси певного класу або його частини, інтереси певної нації, народності, інтереси прихильників певної релігії чи іншого позакласового і наднаціонального світогляду, інтереси іншої соціальної групи;

3)  за методом здійснення своєї програми — революційні, реформаторські;

4) за представництвом у вищих органах влади — правлячі, опозиційні.                                                                                      •

Функції партій:

— представницька — виявлення, відображення й обгрунтування інтересів певної частини суспільства;

— програмна — розробка відповідно до цих інтересів політич-ї програми суспільного розвитку;

— ідеологічна — формування, розвиток і впровадження у сус-Іільну свідомість своєї ідеології, вплив на громадську думку;

61

— владно-конкурентна — участь у змаганні (боротьбі) за державну владу, за її утримання;

— владно-практична — реалізація і захист через державну політику інтересів відповідної частини суспільства;

— владно-кадрова — підготовка, добір, висування кадрів для державного апарату.

Орган громадської самодіяльності — це добровільне об'єднання людей, яке створюється при державній або громадській організації для допомоги у виконанні нею своїх завдань (наприклад, батьківський комітет у школі, товариський суд на підприємстві).

Громадський рух — це добровільне об 'єднання людей, утворене з метою досягнення значних соціальних цілей, яке діє через масові заходи, що організовуються його ініціативною групою, керівною інстанцією.

Трудовий колектив — це об 'єднання трудящих підприємства або установи, котре виконує передбачені законом, статутом чи договором функції в економічній, соціальній, політичній сферах суспільного життя. .

Трудовий колектив є суб'єктом (елементом) політичної системи суспільства остільки, оскільки він використовує певні політичні права, закріплені в законі, наприклад, висуває кандидатів у депутата представницьких органів державної влади або місцевого самоврядування, бере іншу участь у політичному житті. Для досягнення політичних цілей трудові колективи об'єднуються в асоціації, спілки, «федерації».

3. Політична система суспільства соціально-демократичної орієнтації

Принципи функціонування і розвитку політичної системи у суспільстві соціально-демркратичної орієнтації:

—  забезпечення і захист основних прав людини, зокрема політичних;

—  забезпечення і захист прав кожної нації (народу), зокрема права на політичне самовизначення;

— забезпечення і захист прав усіх легальних громадських об'єднань, у тому числі політичних партій;

—  забезпечення панування засад соціальної демократії та „самоврядування народу.

62

Соціальна демократія — це влада більшості населення країни, яка здійснюється через політичну систему (організацію) суспільства з дотриманням основних прав усіх його членів.

Види демократії

Демократія розрізняється:

1)  за формами здійснення — пряма (влада здійснюється через безпосереднє виявлення волі всього народу або певної соціальної групи); непряма (влада здійснюється через виборних представників народу, певних соціальних груп);

2)   за сферою суспільного життя — економічна, політична, духовна;

3)  за характером соціальних спільностей або утворень, в яких вона функціонує, — демократія у сфері державного життя й у сфері громадського життя.

Самоврядування народу — це управління самим народом усіма справами суспільства, здійснюване через його політичну систему.

Крім загальнонародного, загальносуспільного самоврядуван-Ія, у розглядуваній політичній системі має існувати також територіальне самоврядування — регіональне і місцеве.

Територіальне самоврядування — це самоорганізація населення відповідної території, яке безпосередньо або через утворені ним органи вирішує згідно з чинним законодавством усі питання місцевого '*     життя.

Й                             4. Форми взаємодії органів держави

з громадськими об'єднаннями і трудовими колективами

Вплив громадських об'єднань, трудових колективів на органи держави:

—  громадські об'єднання, трудові колективи беруть участь у формуванні депутатського корпусу, представницьких органів державної влади;

— держава залежить від громадських об'єднань, трудових колективів з точки зору ефективності виконання своїх функцій;

—  представники громадських об'єднань входять до складу певних державних колегіальних органів як їх повноправні члени з правом ухвального голосу;

—  керівні органи певних громадських організацій можуть бути суб'єктами права законодавчої ініціативи;

—  уряді випадків державні органи можуть приймати рішення тільки спільно або за погодженням з відповідними громадськими об'єднаннями;

— держава дає змогу певним громадським організаціям цілком самостійно приймати з певних питань формально обов'язкові (юридичні) рішення нормативного або індивідуального характеру;

—  певним громадським об'єднанням дозволено контролювати діяльність окремих державних організацій;

— за порушення деяких юридичних норм держава передбачає можливість застосування заходів громадського впливу.

Вплив органів дбржави на громадські об'єднання:

— держава створює необхідні передумови (зокрема, юридичні, а іноді й матеріальні) для організації та діяльності громадських об'єднань;

— держава як владний"суверен виробляє вихідні соціально обгрунтовані нормативні положення щодо організації, офіційної реєстрації та діяльності громадських об'єднань;

— держава розробляє типові (зразкові) статути, положення деяких громадських об'єднань для стимулювання їх утворення і діяльності;

— держава реєструє громадські об'єднання, їхні структури;

—  вона контролює законність діяльності громадських об'єднань;

— у деяких випадках держава надає заходам громадського впливу, застосовуваним громадськими об'єднаннями, юридичного значення.

Безперечно, у різних країнах держави використовують ці форми впливу по-різному, вибірково. Так, поряд з країнами, де реєстрація політичних партій є обов'язковою (США, Україна, Росія, Швеція), є й такі країни, де реєстрація не проводиться, проте від партій вимагається подання певних документів (Австрія, ФРН), а є, нарешті, і такі держави, які взагалі не «реагують» на утворення і діяльність партій (Великобританія, Австралія, Нова Зеландія).