Тема 11 ОБ'ЄКТИВНЕ ЮРИДИЧНЕ ПРАВО ТА ІНШІ СОЦІАЛЬНІ РЕГУЛЯТОРИ

Оскільки об'єктивне юридичне право — не поодинока система нормативного регулювання у суспільстві, усвідомити повною мірою його особливості й можливості можна лише з урахуванням інших видів соціальних норм. Положення даної теми, присвячені цьому питанню, сприяють такому усвідомленню, їх засвоєння, зокрема, допоможе відмежувати правові (юридичні) норми від моральних або інших соціальних приписів. А це не тільки полегшує загальну орієнтацію у суспільному житті, а й сприяє правильному та ефективному здійсненню юридичних норм.

1. Загальне поняття й ознаки об'єктивного права

Об'єктивне юридичне право — це система загальнообов 'язкових правил фізичної поведінки — соціальних норм, встановлених або санкціонованих державою, які виражають волю домінуючої частини соціальна неоднорідного суспільства, спрямовані на врегулювання суспільних відносин відповідно до цієї волі, а також на задоволення загальносоціальних потреб і забезпечуються державою.

В якому відношенні таке явище є об'єктивним, було вже коротко з'ясовано (тема 9). В якому розумінні воно є явищем юридичним — про це теж ішлося раніше. Та, крім цього, слід пояснити ще одну суттєву обставину: чому для позначення поняття, яке відображає феномен, що розглядається — державні формально-обов'язкові норми, — протягом всієї історії державно-організованого суспільства використовується саме термін «право», а не інший.

Імовірно, це пояснюється тим, що будь-яка держава зацікавлена у тому, щоб представити, проголосити, задекларувати встановлені нею приписи поведінки як дещо правильне, праведне, правдиве, справедливе. В такий спосіб сама етимологія зазначеного терміна начебто «підключається» державою для ідеологічної забезпеченості, обгрунтованості, підтримки її політики, її законів.

76

Проте лише реальна соціальна політика може засвідчити, чи є дійсно такими ці норми, тобто чи сприяють вони насамперед здійсненню й захисту основних прав людини, прав нації (народу), прав людства, чи допомагають вони прогресу всього суспільства.

Соціальна норма — це зумовлене об'єктивними закономірностями правило фізичної поведінки (діяльності), яке має загальний характер, виражає волю певної частини або всього суспільства і забезпечується різноманітними засобами соціального впливу.

Загальний характер такого правила полягає в тому, що воно розраховане не на один випадок, а на групу, вид, коло суспільних відносин.

Соціальні норми класифікуються таким чином:

1)  за їх генезисом, тобто за джерелом і способом утворення — моральні, юридичні (правові), корпоративні (норми громадських об'єднань);

2)  за сферою суспільних відносин, що ними регулюються, — економічні, політичні, сімейні та ін.

Для кращого усвідомлення сутності й специфіки юридичних норм (система яких утворює об'єктивне юридичне право) їх слід зіставити з: а) тими нормами, які існували у соціальне нерозша-рованому, соціальне однорідному суспільстві, і б) нормами, що існують у соціальне неоднорідному суспільстві одночасно, «паралельно» з об'єктивним юридичним правом.

Ознаки, що відрізняють норми права від норм поведінки у первісному, соціальне однорідному суспільстві:

Норми поведінки

виражають волю всіх членів суспільства;

виникають у свідомості членів суспільства;

не відрізняють прав від обов'язків;

забезпечуються громадською думкою (схваленням, осудом), звичкою, внутрішнім переконанням;

Норми права у первісному суспільстві

.виражають волю домінуючої частини суспільства;

встановлюються чи санкціонуються державою;

розмежовують права і обов'язки;

забезпечуються, крім інших засобів, також державним примусом.

77

Ознаки, які відрізняють норми права від інших соціальних норм у соціальне неоднорідному суспільстві:

Норми права                              Інші соціальні норми

виникають, коли формується       існують у будь-якому суспіль-держава;                                      стві;

встановлюються або санкціє-       встановлюються або санкціонуються державою;                      нуються іншими суб'єктами

суспільства;

виражають волю домінуючої виражають волю різних ча-частини суспільства;                    стин суспільства;

утворюють внутрішньо погод- можуть не бути внутрішньо жену цілісність, єдність, тобто погодженими, не мати вла-систему;                                      стивостей системи;

існують лише як одна (єдина)      існують у вигляді кількох система норм у суспільстві;          відносно самостійних систем

нормативного регулювання;

формулюють правила поведін-     виражені не тільки через ки у вигляді прав і обов'язків;      права й обов'язки, а й через

загальні принципи, цілі, гасла;

зазвичай, формально визна-         у багатьох випадках позбавле-чені за змістом;                           ні формальної визначеності;

мають цілком визначені               можуть виражатися у будь

форми зовнішнього виразу;         яких, не завжди фіксованих

формах;

мають точно визначені межі         не завжди мають точно визна-дії,  чинності;                              чені межі"дії;

• забезпечуються, крім інших         забезпечуються тільки звич-засобів, ще й державним              кою, внутрішнім переко-

примусом.                                   нанням, моральним, громад-

ським впливом та іншими гтозадержавними засобами.

78

Своєрідним соціальним явищем є система правил діяльності, які встановлені або санкціоновані декількома державними чи міждержавними (міжнародними) організаціями, виражають їх узгоджену волю і спрямовані на регулювання їхніх взаємин. Для позначення поняття, яке відображає таке явище, теж використовується термін «право» — міжнародне публічне право.

Крім соціальних, існують також інші види норм фізичної поведінки, скажімо, правила технічні, фізіологічні (біологічні), медичні, екологічні, агрономічні. Зачіпаючи у багатьох випадках інтереси людей, їхніх груп, об'єднань, тобто набуваючи певного со- • ціального значення, вони нерідко «озброюються» відповідними засобами соціального контролю й забезпечення, а отже, функціонують як соціальні норми.

Від різноманітних правил фізичної поведінки (вчинків) слід відрізняти правила інтелектуальної (розумової, теоретичної, духовної) діяльності, наприклад, правила логіки, математики, ау-топсихотренінгу (медитації) тощо. ,'

Нарешті, слід мати на увазі, що на поведінку людини, діяльність інших суб'єктів суспільного життя впливають не тільки різноманітні соціальні норми, але й ненормативні регулятори, зокрема певні соціально-психологічні явища (громадська думка, «атмосфера» та ін.), індивідуально-психологічні явища (почуття, підсвідомість, інтуїція, сумління, переконання, вірування та ін.), природничі феномени (біоенергетичні фактори, фізіологічні потреби, інстинкти, вроджені рефлекси та ін.).'

2. Об'єктивне юридичне право та правосвідомість

Як зазначалось, формально-обов'язкові норми держави, система яких утворює об'єктивне юридичне право, є результатом цілеспрямованої, свідомої діяльності держави, певних її органів. Отже, безпосереднім, найближчим джерелом правил'поведінки, що встановлює держава, є свідомість осіб, які входять до складу її відповідних органів, тобто погляди, уявлення цих людей щодо цілей, змісту і форми таких правил. Тому така свідомість якраз і вважається юридичною, «правовою» свідомістю.

Вона, безперечно, властива не тільки «авторам» юридичних норм, а й усім людям, які так чи інакше стикаються або можуть «контактувати» з об'єктивним юридичним правом.

79

Правосвідомість — це система понять, поглядів, уявлень і почуттів з приводу чинного або бажаного юридичного права, а також діяльності, пов 'язаної з цим правом. '

Склад правосвідомості.

У складі правосвідомості виділяють такі елементи:

1) за змістом правових поглядів — інформаційний, або когні-тивний, — знання права (обізнаність із законодавством, поінформованість щодо змісту юридичних норм); оцінний, або аксіоло-гічний (ставлення до законодавства, до його складових частин — позитивне, негативне, байдуже); регулятивний — психологічна

'установка щодо поведінки, врегульованої правом (схильність, готовність виконувати або, навпаки, порушувати приписи юридичних норм);

2)  за формою (способом) відображення правової дійсності — поняття про правові явища (наприклад, поняття форми права); правові погляди (наприклад, на роль законів у системі законодавства або причини правопорушень); правові уявлення (скажімо, уявлення про «образ» судді чи іншого представника юридичної професії); правові почуття (наприклад, почуття справедливості закону або судового рішення, почуття особистої відповідальності за дотримання закону, за виконання вимог договору);

3) за рівнем відображення правової дійсності — правова психологія (це правосвідомість, яка постає з буденної практики, у процесі зіткнення з конкретними юридичними ситуаціями, а тому формується здебільшого стихійно, спорадично, несистематизо-вано; вона не осмислена теоретично, не впорядкована логічно; у ній переважають непоняттєві форми відображення правової дійсності) і правова ідеологія (концептуалізована, логічно систематизована, теоретично осмислена правосвідомість, в якій переважають «інтелектуалізовані» форми відображення правової дійсності; вона формується насамперед шляхом юридичної освіти, юридичних наукових досліджень). Ці обидві частини, «поверхи» правосвідомості можуть включати як інтелектуальні, так і емоційні елементи (хоча й у різних «пропорціях»), а також як правильні, істинні, так і помилкові знання про правову дійсність (хоча у теж неоднакових «дозах»);

.    4) за територіальною поширеністю — загальна правосвідомість; локальна (місцева, регіональна) правосвідомість;

5) за суб'єктами (носіями) правосвідомості — індивідуальна і колективна: а) загальносоціальна (загальнонародна), б) національна, в) класова, г) групова;

80

6) за характером діяльності носіїв правосвідомості — професійно-юридична (практично-юридична, наприклад, правосвідомість суддів, юрисконсультів організацій; науково-юридична, наприклад, правосвідомість науковців дослідно-юридичних установ, викладачів юридичних навчальних закладів); професійно-' неюридична (наприклад, правосвідомість керівників підприємств, лікарів, бухгалтерів); непрофесійна (наприклад, правосвідомість учнівської молоді).

Взаємодія правосвідомості та правового регулювання

Вплив правосвідомості на право полягає в тому, що вона:

—  виступає найближчим ідейним джерелом об'єктивного юридичного права;

— -прогнозує і визначає зміни, вдосконалення, розвиток об'єктивного юридичного права, безпосередньо зумовлює правотвор-чість;

—  є засобом, «каналом» тлумачення норм права;

— є духовною (ідеологічною) гарантією забезпечення здійснення права, додержання законності (проте здатна відігравати і протилежну роль);

—  може використовуватися як інструмент подолання прогалин у законодавстві при його застосуванні;

—  є чинником вибору доцільного, оптимального варіанта поведінки в межах норми (зокрема, при визначенні юридичної відповідальності за правопорушення);

—  виступає фактором виховання поваги до права.

Вплив об'єктивного юридичного права, правового регулювання на правосвідомість виражений у тому, що вони виступають найважливішими джерелами її формування, перетворення і розвитку (щоправда, зміст, напрямок цього впливу може бути неоднозначним: він залежить від якості законодавства, його відповідності реальним потребам та інтересам певних соціальних груп; від рівня роботи державного апарату; кваліфікованості і правової культури юристів; стану законності в країні та ін.).