7.4. Лізинг та його різновиди при фінансуванні інвестиційних проектів

К оглавлению 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49

Як стимул розвитку виробництва лізинг може забезпечити підприємствам спрощення та стимулювання процесу оновлення основних виробничих фондів; прискорене освоєння нового обладнання і технологій; скорочення термінів, необхідних для організації випуску нової продукції; полегшення процесу отримання імпортного обладнання та її обслуговування постачальником. Крім цього, лізинг дозволяє зменшити ризик можливих втрат під час освоєння нової продукції, зменшує ризик морального зносу обладнання; полегшує процедуру одержання банківських кредитів. У результаті розширюються можливості технічного переозброєння та реконструкції виробництва. Тобто лізинг виступає інструментом оновлення виробничого потенціалу підприємств, механізмом підвищення ефективності інвестицій у засоби виробництва.

Лізинг полягає у наданні лізингодавцем у виключне користування на певний термін лізингоодержувачу майна, яке є власністю лізингодавця чи придбаного їм у власність за дорученням та узгодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умовою сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

В умовах ринкової економіки такій перспективній формі бізнесу притаманні особливі риси, що суттєво відрізняють її від інших видів бізнесу. Серед них:

наявність посередника, який бере на себе обов’язки власника майна;

тип майна, що надається у лізинг, визначається лізинго-
одержувачем за погодженням із лізингодавцем та переважно представлений об’єктами основних фондів виробничого призначення;

термін лізингу майна, як правило, співвідноситься з періодом амортизації цього майна. У класичному розумінні лізинг — довгострокова операція;

можливість викупу об’єкта лізингу за залишковою вартістю;

широке коло учасників;

забезпеченість лізингової угоди майном — об’єктом лізингу.

Незважаючи на те, що об’єктом лізингу може бути практично будь-яке майно, яке не знищується у виробничому циклі, слід виділити його головні об’єкти — елементи активної частини основних фондів. Не можуть бути об’єктами лізингу земельні ділянки та інші природні об’єкти, єдині майнові комплекси підприємств та їх відокремлені структурні підрозділи (філії, цехи, дільниці).

Залежно від характеру об’єкта лізингу вирізняють лізинг рухомого майна (машинно-технічний) та лізинг нерухомого майна. Об’єктами рухомого лізингу виступають:

транспортні засоби (вантажні та легкові автомобілі, літаки, вертольоти, судна);

будівельна техніка;

сільськогосподарська техніка;

засоби теле- та дистанційного зв’язку;

верстати;

засоби обчислювальної техніки;

інше виробниче обладнання, механізми та прилади.

До об’єктів лізингу нерухомості належать будівлі та споруди виробничого призначення.

Однак законодавча визначність та пропозиція об’єктів лізингу ще не гарантують ефективну організацію лізингового бізнесу. Запорукою успіху має стати зацікавленість усіх учасників лізингових відносин.

Учасники лізингу представлені фізичними особами, фінансово-кредитними та спеціалізованими організаціями, що здійснюють свою діяльність у сфері лізингового бізнесу (рис. 7.9). Серед класичних учасників вирізняють виробника/продавця лізингових послуг, лізингодавця та лізингоодержувача. Причо-
му, лізингодавець та лізингоодержувач є сторонами лізингової
угоди.

Лізингодавець — це юридична особа або підприємець, що придбаває майно у виробника (продавця) та передає його за лізинговою угодою лізингоодержувачу. Функції лізингодавця на ринку лізингових послуг, як правило, виконують спеціалізовані комерційні організації — лізингові компанії у вигляді господарських товариств та акціонерних компаній.

Лізингодавцями можуть бути також банки, інші кредитно-фінансові установи та безпосередньо виробники лізингового майна — машинобудівні заводи, будівельні фірми тощо.

Лізингодавець основними перевагами лізингу визнає:

стимулювання поширення зацікавленості з боку суб’єктів малого та середнього бізнесу;

сприяння зменшенню ризиків неплатоспроможності клі-
єнтів;

стимулювання збуту коштовної нової продукції та полегшення реалізації майна, що було у використанні;

можливості отримання значних прибутків після реалізації об’єкта за високою ліквідаційною вартістю в результаті застосування прискореної амортизації;

забезпечення отримання додаткового джерела прибутку;

сприяння максимальному використанню виробничих ре-
сурсів;

можливості одержати податкові пільги.

Лізингоодержувач є юридичною особою чи громадянином, зареєстрованим як підприємець без утворення юридичної особи, що приймає або отримує згідно з лізинговою угодою у тимчасове користування та володіння лізингове майно.

З погляду лізингоодержувача економічні переваги лізингових угод можна розподілити на чотири групи чинників. Це — поява зручного джерела фінансування, економія власних коштів, зменшення ступеня ризиків і стимулювання оновлення виробництва. Лізинг як джерело фінансування надає лізингоодержувачу такі переваги:

повне фінансування основних фондів. Тоді як в умовах банківського кредитування основні фонди фінансуються лише на 60—70 % їх вартості;

знижується потреба підприємства у початковому власному капіталі;

доступність. У країнах, що розвиваються, лізинг — практично єдина форма середньо- та довгострокових кредитів для придбання активної частини основних фондів;

зручність. Лізинговий кредит можна одержати швидше і простіше за процедурою, ніж звичайну позичку, оскільки, як правило, не потрібне додаткове забезпечення;

диверсифікація джерел фінансування;

економія власних коштів. Лізингові угоди є відносно дешевими завдяки економії часу і коштів, які потрібні були б для пошуку відповідного забезпечення;

поступовість та періодичність сплати вартості об’єкта лізингу;

незначна потреба в готівці. За допомогою лізингу можна профінансувати більшу частину витрат на обладнання, ніж завдяки банківській позичці;

можливість мати податкові пільги. У деяких країнах лізингодавці можуть передавати лізингоодержувачам податкові пільги, пов’язані з амортизацією;

лізингові платежі відносять на валові витрати, в результаті знижується розмір прибутку лізингоодержувача, що підлягає опо-
даткуванню;

механізм лізингу не обмежує можливості отримання додаткових позичок;

досягається ефект фінансового левериджа, тобто щорічні фінансові вигоди від об’єкта лізингу, як правило, перевищують відсоткові виплати та відшкодування заборгованості за банків-
ськими кредитами.

Виробник (продавець) — це юридична чи фізична особа, що виступає власником майна, вибраного лізингоодержувачем (а в умовах оперативного лізингу — лізингодавцем) та укладає з лізингодавцем угоду купівлі-продажу певного майна.

Функції виробника (продавця) на ринку лізингових послуг частіше за все виконують підприємства — виробники майна, але їх можуть виконувати фірми, що здійснюють оптову торгівлю машинами, обладнанням тощо.

Виробником або продавцем об’єктів лізингу в Україні може виступати будь-яка юридична особа, яка здійснює свою діяльність на законних підставах і є резидентом України або є іноземною фірмою, діяльність якої не суперечить вимогам міжнародних та національних норм, що зафіксовані у положеннях ГАТТ та організована на підставі Оттавської Конвенції з міжнародного фінансового лізингу.

Зокрема, це — іноземні фірми-постачальники обладнання, засобів автотранспорту та технологій, в основному автомобілів. Останнім часом така тенденція поширилася на виробників множувальної техніки, оргтехніки. Для виділення іноземних виробників у окрему могутню групу на ринку лізингових послуг в Україні існують певні причини. Серед них:

низька вартість послуг порівняно з аналогічними вітчизняними лізинговими послугами (лізинговий платіж за валютним контрактом становить 16—20 % річних);

не обов’язкове представлення гарантій уряду або першоклас-
них українських банків (на відміну від вимог, пов’язаних з отриманням кредиту іноземних банків).

Найбільш поширений міжнародний лізинг вантажних автомобілів, морських та повітряних суден, комп’ютерної техніки. Постачання автотехніки та обладнання на лізинговій основі пропонують «RENAUT», «DAF», «SCANIA», «IBM», «HP» та ін. Ціла низка закордонних компаній висловили готовність розвивати співробітництво з вітчизняними лізинговими компаніями щодо поставки в Україну на лізинговій основі: сільськогосподарської і тракторної техніки та обладнання — «JOHN DEER», «NEUERO», «URSUS», «PROKOP»; будівничої техніки — «ZEPPELIN», «TATRA», «CONDOR»; автотехніки — «МАN», «MERCEDES», «MITSUBISHI», «VOLVO». Такі компанії вимушені організовувати бізнес в Україні у зв’язку з насиченням їх власного ринку та загостренням на ньому конкуренції.

Щодо потенційних лізингодавців, то сьогодні в 25 областях України діють понад 16 лізингових компаній. Більшість з нині діючих лізингових структур — це дочірні банківські структури та компанії, створені промисловими організаціями для реалізації своєї продукції.

Комерційні лізингові компанії, що створені за галузевою чи виробничою ознакою, зорієнтовані на обслуговування підприємств певної галузі. До них відносять компанію «Лізинг-Техніка», концерн «Електрон». Найбільш вимогливі до такого типу лізингових компаній в Україні є сільське господарство, будівництво та транспорт (особливо автотранспорт). Так, наприклад, з 2,7 тис. автомобілів, які були ввезені в Україну починаючи з 1990 р., за лізинговою схемою отримано більше ніж 1,5 тис. Напівкомерційні лізингові компанії створюються за участю державних чи муніціпальних органів влади та фінансуються за рахунок відповідних бюджетів. В Україні зареєстровані дві лізингові компанії такого типу — ВАТ «Украгромашінвест» та ВАТ «Укртранслізинг», що були створені рішеннями уряду. До цієї ж групи лізингових компаній слід віднести правонаступника дирекції Державного лізингового фонду — Національне акціонерне товариство «Укр-
агролізинг».

Головною метою створення підприємства «Украгролізинг» є використання бюджетних коштів у ринкових умовах, налагодження системи повернення коштів, системи кооперації між заводами та лізингодавцями, здійснення всіх видів та форм лізингової діяльності з метою сприяння залученню інвестицій для виконання державних програм у галузі інженерного та матеріально-технічного забезпечення сільськогосподарського виробництва.

До цього ж типу лізингових компаній відносяться регіональні організації (наприклад, Харківська регіональна лізингова компанія, лізингова компанія «Євро-Сиваш») та фонди, що були створені для підтримки малого бізнесу та отримали ліцензію на здійснення лізингових операцій. За участю Асоціації «Укрлізинг» на території України було організовано 8 регіональних лізингових фондів, серед яких за ступенем активої участі у розвитку лізингового бізнесу можливо виділити Західно-Українське регіональне об’єднання «Західлізинг», Харківський та Херсонський лізингові фонди. Особливостями, що притамані таким суб’єктам лізингового бізнесу, є:

жорстка орієнтація на здійснення лізингових операцій з певною спеціалізованою групою клієнтів;

здійснення лізингових операцій на основі пільгового фінансування.

Наступну групу лізингових компаній в Україні представляють такі, що створені торговельними компаніями, чи такі, що не мають безпосереднього зв’язку ні з банківськими структурами, ні з державними ресурсами. Основна мета створення таких компаній полягає у залученні корпоративних клієнтів, що мають можливості придбавати великі обсяги обладнання. Прикладом такого типу компаній виступає ТОВ «Серго-Гамма-Лізинг», дочірнє підприємство «Ханса Лізинг Україна».

Міжнародні лізингові компанії в Україні ще не набули поширення, але зважаючи на прибутковість для них такого бізнесу в нашій країні можна заздалегідь передбачити їх майбутню активність на лізинговому ринку України. Основною метою таких організацій є фінансування продажу обладнання закордонних виробників для українських підприємств та підприємств, організованих за участю іноземного капіталу. Однією з перших міжнародних лізингових компаній на ринку України виступила австрійська лізингова фірма «SO-
GELEASE LEASING GENSSELLSCHAFT», нині діють: «OTTO INTERNATIONAL LEASING» (ФРН), «CA Leasing» (Австрія).

Комерційні лізингові компанії, створені банками, чи спеціалізовані підрозділи комерційних банків є найпотужнішою групою лізингових компаній, що активно функціонують на ринку лізингу в Україні. Вони надають лізингові послуги широкому колу клієнтів, але не виключені й такі випадки, коли банк надає перевагу лише постійним клієнтам. В українській практиці прийнято, що комерційні банки не лише фінансують діяльність лізингових компаній, а й рекомендують своїх клієнтів до обслуговування безпосередньо лізинговою компанією. Очевидно, що такого виду лізингові компанії, які входять до структури великих комерційних банків, мають також високий потенціал, значне коло клієнтів та займають високу позицію на лізинговому ринку. Прикладом такого роду структур в Україні є: лізингова компанія «Аваль-лізинг», лізингова компанія «Укрексімлізинг», лізингове відділення банку «Надра».

Непрямими учасниками лізингу є:

страхові компанії, які забезпечують захист майнових та фінансових інтересів лізингодавців та лізингоодержувачів, виробників;

інститути спільного інвестування, які акумулюють грошові кошти з метою інвестування їх у перспективні лізингові проекти;

універсальні та інвестиційні банки, що кредитують лізингодавця та виступають гарантами лізингових операцій;

консалтингові фірми, що допомагають лізингоодержувачу отримувати якісні консультаційні послуги, тобто бути обізнаним у сфері лізингового бізнесу.

Виокремлюють посередників як професіональних учасників лізингових операцій, що можуть виступати у двох основних формах з продавцями, покупцями та користувачами об’єктів лізингу:

як представники клієнта перед іншими учасниками лізингових відносин;

як самостійні суб’єкти операцій з постачальниками, купуючи у них обладнання у власність з метою наступної реалізації іншим клієнтам.

Серед посередників, що беруть участь у лізингових операціях, вирізняють спеціалізованих підприємців з різноманітним колом прав та обов’язків (табл. 7.4).

Таблиця. 7.4

Професійні підприємці-посередники лізингових операцій

Тип суб’єкта	Характеристика, права та обов’язки
Дистриб’ютори	діє від свого імені на основі незалежних відносин як з виробниками, так і з покупцями лізингового майна встановлюють ціни, вивчають ринок, надають сервісні послуги
Ділери	дрібні незалежні підприємці, які за свій рахунок закуповують необхідне обладнання та продають споживачам, можуть брати участь у рекламі та сервісному обслуговуванні техніки
Брокери	діють за дорученням та за рахунок клієнтів зводять зацікавлені сторони, але не беруть на себе ризик
Комісіонери	здійснюють операції від свого імені, але за рахунок комітента (клієнта) відповідають за збитки, якщо перевищують свої повноваження
Маклери	підбирають та зводять зацікавлені сторони для операції, але самі в них не беруть участі без офіційної згоди сторін не можуть здійснювати операції
Консигнатори	отримують від виробника обладнання (майно) на умовах комісії та організують його реалізацію за цінами, не нижче встановлених продавцями право власності на майно залишається за постачальником
Довірені (представники)	здійснюють операції від імені та за дорученням своєї фірми діють у межах встановлених в угоді-дорученні повноважень
Агенти виробників (споживачі)	діють за рахунок та від імені клієнта на визначеній території повноваження мають не на одну конкретну операцію, а на узгоджений термін
Комівояжери	не лише продають, а й здійснюють постачання об’єкта лізингу користувачу представники фірми
Посилторгівці	реалізують лізингове майно шляхом розсилки каталогів потенційним покупцям-лізингоотримувачам
Консультанти	проводять дослідження в ділових колах з оплатою у відсотках від операцій не беруть участі у доходах та не дають гарантії замовнику

З метою підтримки фінансово-господарських процесів на певному визначеному державою рівні органи державного управління беруть активну участь у лізингу, регулюючи економічну активність суб’єктів лізингового бізнесу, створюючи сприятливі умови для підвищення зацікавленості та ініціативності всіх суб’єктів організації та здійснення лізингового бізнесу тощо. Такий вид бізнесу вигідний державі. Адже:

це ефективний спосіб інвестування, через який скорочується потреба у кредитах, опановується альтернативний шлях фінансування, а отже, підвищується ефективність економіки;

лізинговий бізнес об’єктивно доповнює традиційні джерела фінансування економіки, такі як пряме фінансування та кредитування;

лізинг сприяє розвитку конкуренції у сфері фінансових послуг;

лізинговий бізнес спонукає економістів-практиків опановувати новації фінансового та кредитного аналізу;

лізингова форма капіталовкладень сприяє орієнтації діяльності суб’єктів господарювання на потреби виробництва;

лізинговий бізнес може стимулювати виробничі інвестиції у разі високих ставок позичкових відсотків;

лізинг як форма інвестицій сприяє розвитку ринкової інфраструктури та сприяє розширенню зовнішньоекономічних зв’язків.

Для української економіки лізинговий бізнес має особливе значення.

По-перше, лізинг дає можливість отримати додаткові інвестиції від іноземних партнерів, причому не у грошовій формі, що викликає певні складнощі, а в товарній, що вкрай необхідно для розвитку вітчизняної промисловості, сільського господарства та транспорту.

По-друге, сума лізингових операцій не враховується під час підрахунків національної заборгованості, і тим самим країна отримує додаткову можливість більш повно використати ліміти кредитної заборгованості, що встановлені Міжнародним валютним фондом для країн-позичальників, зокрема України.

По-третє, до лізингових операцій залучаються значні кошти банківських установ, страхових, інвестиційних, акціонерних та інших товариств, що діють безпосередньо в Україні, а це спонукає розвиток інвестиційної діяльності суб’єктів господарювання.

По-четверте, лізинг привабливий для українських споживачів і тим, що він надає можливість підприємствам, господарським товариствам, що не мають достатнього капіталу для купівлі необхідного устаткування, отримати його у тимчасове користування до того ж на більш вигідних умовах, ніж за контрактом купівлі-продажу. Якщо підприємство закуповує необхідне устаткування за рахунок власних коштів та довгострокових банківських кредитів, то фінансування здійснюється коштами фонду розвитку, який формується з прибутку, після його оподаткування в установленому законодавством порядку. Крім того, підприємству слід сплачувати податок на додану вартість. Зовсім інший механізм фінансування виробничих інвестицій вступає в дію з укладенням контракту на надання лізингових послуг. Лізингові платежі, які сплачуються лізингоодержувачем, входять до собівартості продукції, яку він виробляє, чи послуг, які надає, а після повної сплати вартості лізингового устаткування підприємство, як правило, стає його власником. У даному разі кошти, що витрачаються як на лізингові платежі, так і на викуп лізингового устаткування, формуються з прибутку підприємства до його оподаткування.

Беручи до уваги спорідненість понять оренди та лізингу, а в окремих випадках навіть ототожнення цих понять, а також певну подібність лізингу, кредиту та інвестиції стає зрозумілою потрійна природа лізингових відносин. З одного боку, лізинг уособлює товарні відносини, що реалізуються за певний проміжок часу та на принципах повернення. Отже, в основі лізингу лежать орендні відносини. З другого боку, лізинг — це довгострокові вкладення у матеріальній формі з метою отримання прибутку або комерційного доходу всіма суб’єктами лізингового бізнесу. Отже, лізинг виступає формою інвестицій.

Надаючи лізингоодержувачу складові основного капіталу, лізингодавець у встановлений строк може їх повернути на основі принципів строковості та поворотності. За свою послугу лізингодавець отримує винагороду у вигляді лізингових платежів, чим і забезпечується реалізація принципу платності. Таким чином, лізинг за своїм змістом відповідає кредитним відносинам та зберігає суть кредитної операції.

Для визначення видів лізингу виходять насамперед з ознак класифікації, до яких, як правило, відносяться: склад учасників лізингової угоди, тип об’єкта лізингу, ступінь його окупності, умови амортизації, обсяг обслуговування, сектор ринку, характер лізингових платежів, методи фінансування лізингу тощо. У сучасних умовах існує безліч дрібних або специфічних та рідко вживаних типів лізингу, що пояснюється широкомасштабністю сфери лізингового бізнесу, складністю взаємозв’язків між сторонами лізингової угоди, відсутністю жорстких меж між класифікаційними ознаками.

Види лізингу доцільно систематизувати за двома збільшеними групами ознак: основні та особливі/специфічні (рис. 7.10).

Залежно від складу учасників угоди, вирізняють прямий лізинг, за якого власник майна (постачальник) самостійно передає об’єкт у лізинг (двостороння угода), та опосередкований лізинг, коли передача майна здійснюється через посередника. В останньому випадку має місце класична тристороння операція або у разі складних лізингових операцій — багатостороння операція з великою кількістю суб’єктів угоди.

Слід виокремити сублізинг, який згідно із Законом України «Про фінансовий лізинг» являє собою вид піднайму предмета лізингу, відповідно до якого лізингоодержувач за договором лізингу передає третім особам (лізингоодержувачам за договором сублізингу) у користування за плату на погоджений строк відповідно до умов договору сублізингу предмет лізингу, отриманий раніше від лізингодавця за договором лізингу. Лізингоодержувач має право надати об’єкт лізингу в користування третій особі зі збереженням юридичної сили взаємовідносин між основними суб’єктами лізингового бізнесу.

За характером майна вирізняють лізинг рухомого майна (машинно-технічний лізинг), нерухомості, а також доцільно виділяти лізинг нематеріальних активів.

За терміном дії лізингових угод виокремлюють фінансовий та оперативний лізинг.

До фінансового лізингового бізнесу відносяться, як правило, контракти, що передбачають сплату протягом чітко встановленого (основного або базового) строку лізингових платежів, величина яких є достатньою для повного відшкодування витрат лізингодавця, пов’язаних з придбанням майна та реалізацією прав власника, а також для забезпечення йому певного прибутку.

У Законі України «Про фінансовий лізинг» фінансовий лізинг визначено як вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.

Лізингові операції такого типу являють собою операцію зі спеціального придбання майна у власність та наступною передачею його у тимчасове володіння та користування на термін, що наближується за тривалістю до терміну його експлуатації та амортизації всієї чи більшої частини вартості майна. Протягом терміну договору лізингодавець за рахунок лізингових платежів повер-
тає собі всю вартість майна та отримує прибуток від фінансової операції, а лізингоодержувач набуває прав власності після закінчення дії договору лізингу (рис. 7.11).

Основними ознаками, що характеризують фінансовий лізинг, є:

лізингодавець придбаває майно не для власного користування, а спеціально для передачі його в лізинг;

право вибору майна та його продавця належить користувачу;

продавець майна знає, що майно спеціально придбавається для передачі його в лізинг; майно безпосередньо постачається користувачу та приймається ним в експлуатацію;

об’єкт лізингу зараховується на баланс лізингоодержувача;

претензії щодо якості майна, його комплектності, виправлення дефектів протягом гарантійного терміну лізингоодержувач спрямовує безпосередньо продавцю майна;

ризик випадкової загибелі та пошкодження майна переходить до лізингоодержувача після підписання акта приймання-передачі майна в експлуатацію.

Великі фірми, що використовують механізм фінансового лізингу, мають можливість заощадження значних оборотних коштів, необхідних для закупівлі основних засобів, а малі та середні підприємства, зокрема ті, які перебувають на стадії розвитку, завдяки фінансовому лізингу мають можливість придбати майно, яке не можуть набути у разі використання кредиту або власних фінансових засобів.

Оперативний лізинг суттєво відрізняється від фінансового. Він виступає такою формою бізнесу, за якої відбувається часткова окупність лізингового майна протягом терміну дії однієї лізингової угоди. В основі такого бізнесу лежить коротко- та середньострокова послуга, яку використовують тоді, коли цього вимагає стратегія підприємницької діяльності лізингоодержувача або він прагне знизити ризики володіння майном. Діапазон терміну оперативного лізингу може бути від кількох годин до терміну, за який амортизується менша частина вартості об’єкта. Отже, операції оперативного лізингу характеризуються тільки частковою амортизацією об’єкта лізингу протягом терміну дії лізингової угоди, здійсненням більшої частини обов’язків, пов’язаних з обслуговуванням майна, за рахунок лізингодавця. Тому до оперативного лізингу можна віднести будь-яке майно, що має високі темпи морального старіння.

Договори оперативного лізингу в Україні укладаються досить рідко. Це пов’язано насамперед з низьким рівнем індивідуальної відповідальності за користування майном в Україні, що є стримуючим чинником розвитку цього виду лізингу. Лізингодавці часто не впевнені у тому, що обладнання, яке передане в оперативний лізинг, буде використовуватися належним чином і після закінчення дії договору лізингу буде придатним до подальшого використання. Тому виникає небажана ситуація, за якої лізингоодержувач бажає взяти обладнання, в якого термін моральної амортизації досить короткий, в оперативний лізинг, а лізингодавцеві вигідніше укласти угоду фінансового лізингу.

До групи особливих ознак (специфічних) лізингу відносять такі: за методом фінансування, за обсягом обслуговування, за способом користування об’єктом, за характером відносин власності, за ступенем новизни об’єкта, за кількістю інвесторів, за умовами викупу, за характером лізингового платежу.

За методом фінансування розрізняють строковий лізинг, за якого лізингова операція здійснюється одноразово, а також револьверний (поновлюваний), за якого договір лізингу подовжується по закінченні першого терміну контракту.

Лізинг класифікують за формами фінансування, розмежовуючи варіанти фінансування лізингових проектів за рахунок коштів лізингової компанії, за рахунок кредиту комерційного банку та із залученням іноземного капіталу. Якщо в практиці реалізації лізингових проектів мають місце довготривалі лізингові контракти, об’єктом яких виступає коштовне майно, то має місце поєднання джерел фінансування таких проектів, у тому числі з можливим утворенням банківського консорціуму для розподілу інвестиційних ризиків.

За обсягом обслуговування об’єкта, що передається у лізинг, вирізняють:

чистий лізинг, якщо лізингоодержувач зобов’язується здійснювати весь комплекс обслуговування об’єкта лізингу;

лізинг з повним набором послуг, якщо лізингодавець надає повний комплекс послуг за об’єктом лізингу;

лізинг з частковим набором послуг, тобто на лізингодавця накладаються лише часткові функції обслуговування майна.

Якщо у користування передають спеціальне обладнання зі складними технічними характеристиками, то має місце «мокрий» лізинг з додатковими зобов’язаннями. Його, як правило, використовують виробники такого обладнання. За вартістю це один з дорогих видів лізингового бізнесу. До комплексу послуг поряд з техобслуговуванням, ремонтом, страхуванням також можуть входити постачання необхідної для роботи обладнання сировини, підготовка кваліфікованого персоналу, маркетинг та реклама готової продукції тощо.

Залежно від способу користування об’єктом лізингу вирізняють індивідуальний лізинг та безумовний лізинг, або «лізинг-біанко». Якщо застосовується індивідуальний/цільовий лізинг, то має місце цільове використання об’єкта лізингу, яке закріплюється у договорі. Угоди біанко, чи «безумовні» угоди, укладаються на обладнання чи устаткування, яке через своє специфічне призначення не може використовуватися іншим альтернативним шляхом.

Залежно від того, хто був власником майна до укладення лізингової угоди, варто вирізняти лізинг власника, довірчий лізинг та зворотний.

Якщо йдеться про лізинг власника (продавця), або вендер-ліз, то мається на увазі операція, за якої ініціатива лізингу надходить від підприємства-виробника або оптового торговельного підприємства, яке за укладеною угодою постачає об’єкт лізингу лізингодавцю, у ролі якого може виступати збутовий філіал виробника.

Хоча більшість вітчизняних та російських економістів ототожнюють розподільчий, пайовий, акціонерний, леверидж-ліз та груповий лізинг, проте, на думку автора, існують суттєві відмінності між розподільчим, акціонерним (пайовим) та леверидж-лізингом.
Так, угоди типу леверидж-ліз можна назвати ще довірчим лізингом. Лізингодавець виступає не просто посередником-інвестором. За умовами леверидж-ліз контрактів лізингодавець та лізингоодержувач створюють довірче товариство, яке після придбання виробничих фондів у попереднього власника передає їх у довгострокове користування партнеру-лізингоодержувачу. Таким чином, підвищується зацікавленість лізингодавця в бізнесі лізингоодержувача.

Угоди ліз-бек, або лізингу з поверненням, є порівняно новими у світовій економічній практиці. Лізингові фірми змогли їх здійснити лише після отримання значного фінансового резерву або співпрацюючи з банками. За таким контрактом власник продає своє майно лізингодавцю з метою отримання його у лізинг. При цьому колишній власник, а тепер лізингоодержувач, повинен з відсотками повернути отриману від такого продажу суму у вигляді лізингової плати, а також нести усі витрати з утримання об’єкта лізингу. Контракти ліз-беку сьогодні складають значну частину операцій, які здійснюють лізингові фірми з майном, що вже було у використанні.

За іншою специфічною ознакою класифікації, з огляду на кількість інвесторів визначають акціонерний та розподілений лізинг. Груповий лізинг, як правило, має місце під час організації кредитування лізингової компанії фінансуючою установою. За рахунок таких позичкових коштів лізингодавець може придбати майно, яке потім надати у лізинг лізингоодержувачу.

Більш складним різновидом цього типу лізингу можна визнати розподілений лізинг, що охоплює багато кредиторів, лізингодавців, лізингоодержувачів та брокерів, взаємовідносини між якими мають юридичне оформлення, враховуючи права, обов’язки та інтереси всіх учасників, часто шляхом створення окремої юридичної структури. Якщо має місце створення самостійної організаційної структури, то до учасників лізингового бізнесу відносять її засновників.

З огляду на умови викупу об’єкта лізингу лізинг поділяють на умовний, строковий, або ліз-оуеншип, та безстроковий або, лівоп-контракт.

Умовний лізинг являє собою завуальований продаж основних фондів суб’єкта господарювання, основою взаємовідносин якого виступає лізингова угода. Відмінність від інших видів лізингу полягає у тому, що з отриманням об’єкта лізингу лізингоодержувач набуває не лише права юридичної власності, а й права економічної власності. Метою основних суб’єктів лізингової угоди є отримання податкових та інших пільг, що передбачаються законодавством певної країни.

В основі строкового лізингу лежить контракт, який за кордоном має назву ліз-оуеншип, чи лізинг з володінням. За такою угодою обладнання переходить у власність лізингоодержувача після сплати всієї суми лізингових платежів протягом визначеного періоду часу. Після закінчення цього строку майно продається лізингоодержувачу за незначною залишковою вартістю або передається безкоштовно.

Безстроковий лізинг, або лівоп-контракт, ґрунтується на лізинговому контракті з можливістю вибору часу купівлі. Особливістю такого виду є те, що за укладеною угодою лізингоодержувачу надається право вирішувати, коли він може придбати обладнання, юридичне право на яке зростає з кожним внеском. Обладнання купується за залишковою вартістю або ціною дещо вищою за залишкову.

За характером лізингових платежів вирізняють:

лізинг з грошовим платежем, за якого всі платежі здійснюються у грошовій формі;

лізинг з компенсаційним платежем, коли платежі здійснюються у товарній формі через постачання товарів, вироблених на даному обладнанні, або у формі надання зустрічних послуг;

лізинг зі змішаним платежем, коли поєднуються перелічені вище форми оплати.

Внутрішньому, або державному, лізинговому бізнесу слід відвести належне місце, адже найперша ідея такого лізингу являла собою пряме фінансування державою підприємства-виробника певної продукції через державний банк.

За такої форми лізингового бізнесу державний банк кредитував виробництво певної продукції, яка потім здавалася в оренду. Користувач вносив платежі частково банку, а частково — виробнику. Отже, за такої схеми державний банк виступав фінансуючою ланкою у лізинговій операції, а підприємство-виробник — лізингодавцем. Хоча такі операції і мали певні риси лізингових відносин, проте лізингом у повному розумінні цього поняття їх все ж таки назвати не можна. Адже в економіці не було ще побудовано інститут лізингу з його розвинутою інфраструктурою. Крім цього, внутрішній лізинг не мав законодавчого підґрунтя для розвитку економічних відносин з приводу оплати об’єкта лізингу та його своєчасного повернення.

До зовнішнього, або міжнародного, лізингового бізнесу відноситься сфера комерційної діяльності, в межах якої хоча б одна сторона лізингових відносин чи всі сторони одночасно належать різним країнам. До такої форми лізингового бізнесу можна віднести угоди, які проводить лізингодавець та лізингоодержувач однієї країни, якщо хоча б одна сторона будує свою діяльність та має капітал спільно із закордонною фірмою, наприклад виступає спільним підприємством.

Світова практика поділяє міжнародний лізинговий бізнес на експортний, імпортний та транзитний. В основі експортного лізингового бізнесу лежить лізингова угода, за якою постачальник та лізингова компанія знаходяться в одній країні, а лізингоодержувач — в іншій. У такому разі лізингова компанія стимулює експорт з країни, тим самим створюючи умови для його фінансування. За схемою імпортного лізингового бізнесу постачальником майна, котре потім надається у лізинг, виступає іноземний суб’єкт. Розглянемо можливу схему здійснення такого бізнесу (рис. 7.13).

В основі транзитного лізингового бізнесу лежить лізингова угода, за якою всі її сторони представляють різні країни. Це найбільш складний вид бізнесу, оскільки потребує досконального вивчення особливостей правового регулювання лізингу, митних правил та валютного законодавства в усіх країнах-учасницях.

Як видно з рис. 7.13, лізингоодержувач вступає у лізингові відносини, і тим самим першим звертається до лізингодавця з проханням придбати потрібне йому обладнання у постачальника, аби потім надати його в лізинг. Лізингодавець на основі укладеної кредитної угоди з банком придбаває об’єкт у виробника/продавця майна та передає його у тимчасове користування лізингоодержувачу за певну плату. Лізингоодержувач укладає на предмет лізингової угоди страховий контракт. Як лізингодавець може виступати інвестиційна компанія або фонд. Консалтингова фірма здійснює аудиторське супроводження проекту.

Для того щоб отримати реальний ефект від лізингу, слід пройти складний шлях від концептуальної ідеї лізингу до практичного втілення або реалізації лізингового проекту, що являє собою життєвий цикл лізингового проекту.

Життєвий цикл лізингового проекту складається з таких взаємозв’язаних етапів:

мотивація бізнес-ідеї лізингу;

підготовка лізингового проекту;

аналіз лізингового проекту;

юридичне оформлення лізингової угоди;

використання об’єкта лізингу;

оформлення відносин після закінчення строку дії договору.

Так, в основі ідеї лізингу лежать мотиви, що спонукають лізингоодержувача, лізингодавця та інвестора стати суб’єктами лізингових відносин. Цей вирішальний етап пов’язаний понад усе із з’ясуванням обсягів лізингових операцій та фінансовим забезпеченням лізингового бізнесу.

Важлива роль відводиться вибору та обґрунтуванню схеми фінансування підприємства, тобто проводиться попередній порівняльний економічний аналіз витрат у процесі застосування схем кредитування та фінансового лізингу. Даний аналіз повинен містити зіставлення й урахування таких чинників:

розмір відсоткової ставки за користування банківським кредитом та розмір ставки, передбаченої в лізинговій угоді, а також операційних сплат і початкових внесків;

кінцеві фінансові результати у разі застосування кредиту та лізингу;

розмір необхідних гарантій поручителя на депозитному рахунку чи застави, яких вимагатимуть банк-кредитор або лізингодавець;

час внесення належних платежів і варіанти розрахунків за угодами;

платежі з доходів, передбачені податковим законодавством, а у разі ввезення об’єкта лізингу в Україну ще й митні платежі.

Метою економічного аналізу є визначення переваг лізингу для лізингодавця та лізингоодержувача, тобто вони мають одержати більший економічний прибуток, ніж за іншого альтернативного варіанта фінансування того ж самого проекту. Причому економічний ефект лізингу порівняно з кредитуванням залежатиме від низки фінансових чинників (величини оподаткування лізингових платежів, ставки оподаткування прибутків лізингоодержувача та лізингодавця, відсоткової ставки за кредитом, норми амортизаційних відрахувань на об’єкт лізингу, терміну лізингу та величини платежів у кожний конкретний проміжок часу), а також ринкових важелів (підвищення іміджу фірми; налагодження важливих економічних контактів, поширення впливу на інші сфери бізнесу).

З метою кількісної оцінки економічної ефективності лізингу розраховують очікувану норму прибутку як показник, що характеризує співвідношення отриманого за певний період прибутку та вкладених коштів. При цьому лізингоодержувач в силу аналогічності відсоткових виплат за лізинговою угодою платежам за позичкою, яка використовується для придбання майна, визначає свій прибуток шляхом зменшення валового доходу на суму лізингових платежів, що не включають відсоткові виплати, а лізингодавець зменшує свій прибуток на суму зносу об’єкта лізингу. Рішення приймається на основі порівняння величин двох грошових потоків, приведених до теперішньої вартості: платежів, що пов’язані з придбанням об’єкта в кредит, та платежів, що визначаються за угодою лізингу.

Для розрахунку економічного ефекту, зумовленого реалізацією інвестиційного проекту з використанням лізингових платежів, застосовуються такі формули:

Епр1 = РП1 – Сл1 – ЛП, (7.16)

Епр2 = (РП1 – – ЛП) – (РП0 – С0 + А0), (7.17)

Епр3 = (С0 – А0) – (+ ЛП), (7.18)

де Епр1 — економічний ефект (прибуток) в розрахунку на рік від реалізації інвестиційного проекту, спрямованого на забезпечення випуску нової продукції, коли джерелом інвестицій є лізингові платежі, грн; Епр2 — приріст прибутку в розрахунку на рік від реалізації інвестиційного проекту, спрямованого на збільшення випуску продукції та зменшення собівартості, коли джерелом інвестицій виступають лізингові платежі, в тому разі, якщо в собівартість включаються лізингові платежі замість витрат на амортизацію, грн; Епр3 — економічний ефект в розрахунку на рік від реалізації інвестиційного проекту, спрямованого на зменшення собівартості, якщо джерелом інвестицій виступають лізингові платежі замість амортизації, а зміна випуску продукції не відбувається, грн; РП0, РП1 — випуск продукції до та після реалізації інвестиційного проекту в розрахунку на рік, грн; Сп1 — собівартість продукції без урахування лізингових платежів до та після реалізації інвестиційного проекту в розрахунку на рік, грн; А0 — річна сума амортизаційних відрахувань, що входить у собівартість продукції, до реалізації інвестиційного проекту, грн; ЛП — річна сума лізингових платежів, грн.

Якщо в результаті порівняльного аналізу лізингу та кредиту, фінансування на умовах лізингу має суттєві переваги, то наступним етапом готується лізинговий проект.

На етапі підготовки лізингового проекту виникає об’єктивна необхідність попереднього аналізу діяльності лізингоодержувача, його стану справ, інакше кажучи, постає завдання економічного моніторингу лізингового бізнесу, який полягає у постійному контролі та нагляді за процесом організації та реалізації проекту, оцінюванні в майбутньому поточних результатів та коригуванні планів і проектів.

Попередній проектний аналіз лізингу здійснює лізингодавець в особі провідного працівника лізингового підрозділу банку або працівника лізингової компанії на стадії планування лізингового бізнесу за дорученням та згодою з лізингоодержувачем.

До прийняття остаточного рішення про реалізацію лізингового проекту, тобто на етапі його попереднього аналізу на стадії передінвестиційних досліджень, мають місце технічний, комерційний, екологічний, інституційний, соціальний та економічний види моніторингу.

Так, у межах технічного моніторингу основну увагу приділяють обсягам проекту, термінам його реалізації, достатності всіх видів, необхідних для реалізації ресурсів, аналізують технічні та технологічні альтернативи проекту.

У процесі організації технічного моніторингу здійснюється уточнення кошторису та бюджету проекту.

Маркетингові дослідження проекту, аналіз умов виробництва та реалізації кінцевої продукції проводяться у процесі комерційного аналізу.

Одна з важливих вимог до керівника проекту має бути вимога додержання санітарно-гігієнічних та екологічних норм, установлених державою. Завдання, що постають у процесі екологічного моніторингу лізингового проекту, можна розподілити на дві групи: планування екологічних наслідків від запровадження лізингового проекту; визначення шляхів реалізації лізингових проектів у напрямі поліпшення навколишнього середовища.

Інституційний моніторинг проекту покликаний здійснювати контроль та нагляд за стратегією менеджменту, фінансовою діяльністю та організаційною структурою проекту.

Загальний контроль за ходом реалізації лізингового проекту здійснює лізингоодержувач. Постійному контролю підлягають фінансовий план лізингового проекту, економічна ефективність та результативність використання власного капіталу, доцільність залучення коштів різних інвесторів.

На цьому етапі організації лізингу здійснюються всі підготовчі роботи, які необхідно виконати перед укладанням відповідних юридичних угод. Так, у процесі планування організації лізингової операції лізингодавцям слід врахувати: структуру потенційних лізингоодержувачів; галузь, в якій планується працювати; типи контрактів та майна; транспортні витрати, пов’язані з постачанням майна, що передається в лізинг.

Для повноцінного ведення таких операцій у лізинговому підрозділі банку або компанії повинні бути спеціалісти, які цілеспрямовано займаються вивченням такого сектору ринку фінансових послуг.

Спеціаліст лізингового підрозділу збирає до картотеки інформацію про потенційного клієнта, до якої можна віднести:

заяву лізингоодержувача до лізингодавця на купівлю майна та передачу його у тимчасове користування;

нотаріально завірені копії статутних документів;

бухгалтерський баланс за останній рік чи/та квартал;

бізнес-план лізингової угоди;

гарантійне забезпечення операції.

Після отримання всіх необхідних документів розпочинається їх перевірка та всебічна експертиза лізингового проекту, яка у разі необхідності може виконуватися незалежними експертами.

У процесі підготовки та аналізу лізингового проекту необхідно дотримуватися послідовності в напрямах та процедурах фінансової оцінки, а методику здійснення фінансової оцінки лізингового проекту доцільно подати у такому вигляді, як на рис. 7.15.

Особливу увагу приділяють розрахунку лізингових платежів, оскільки від правильного визначення загальної суми лізингових платежів та їх графіка залежить доцільність участі лізингоодержувача та лізингодавця у процесі організації лізингового бізнесу.

Об’єктивною основою визначення розміру плати за лізинг є структура лізингового платежу, яка має багатокомпонентний характер. До її обов’язкових складових необхідно віднести:

величину амортизаційних відрахувань;

плату за кредитні ресурси, які використовуються лізингодавцем;

комісійну винагороду лізингодавця;

компенсацію страхових платежів за угодою страхування об’єкта лізингу, якщо об’єкт застрахований;

інші витрати, передбачені угодою лізингу.

Крім зазначених елементів до складу лізингових платежів можуть входити: митні платежі, сума податків, які лізингодавець сплачує за об’єкт лізингу, серед яких може бути податок на майно, на користувачів автомобільних шляхів, податок на підтримання житлового фонду та об’єктів соціально-культурної сфери, які лізингодавець повинен сплатити, а також податок на придбання автотранспортних засобів (коли об’єктом лізингу виступають автотранспортні засоби).

Згідно з чинною методологічною практикою кожний елемент
лізингових платежів обчислюється в загальноприйнятому порядку виходячи із практики, що склалася.

Так, відповідно до класичної концепції амортизації існує обернено пропорційний зв’язок між зношенням основних фондів та амортизацією, що виражений рівністю:

Na = 1 / Tn, (7.19)

де Na — річна норма амортизації; Tn — нормативний термін експлуатації об’єкта або очікуваний термін корисної експлуатації

На практиці зазначена концепція реалізується шляхом застосування методу рівномірної або прямолінійної амортизації, згідно з яким річна сума амортизації визначається діленням вартості основних фондів, що амортизується, на очікуваний період часу використання об’єкта:

A = Bo / Te, (7.20)

де A — річна сума амортизації; Bo — вартість (переоцінена за відрахуванням ліквідаційної вартості) об’єкта основних фондів; Te — термін корисної експлуатації об’єкта.

Таким чином, у процесі організації фінансового лізингу величина амортизаційних відрахувань (щомісячна) у складі лізингових платежів розраховуватиметься за формулою

А = Вл / Тл × 12, (7.21)

де Вл — вартість об’єкта фінансового лізингу; Тл — термін фінансової лізингової угоди або термін використання об’єкта.

У результаті застосування прямолінійного методу амортизації вартість об’єкта основних фондів списується рівними частинами протягом періоду експлуатації такого об’єкта.

Для нарахування амортизації згідно з українським законодавством додатково застосовуються ще 4 методи: метод зменшення залишкової вартості; метод прискореного зменшення залишкової вартості; кумулятивний метод; виробничий метод.

За одним зі способів обчислення амортизації згідно з методом зменшення залишкової вартості визначається як добуток залишкової вартості об’єкта на початок звітного періоду та річної норми амортизації.

Річна сума амортизації за методом прискореного зменшення залишкової вартості визначається як добуток залишкової вартості об’єкта на початок звітного періоду та річної норми амортизації, яка визначається виходячи з терміну корисного використання та подвоюється:

А = 2Зпnр, (7.22)

де Зп — залишкова вартість на початок звітного періоду; nр — річна норма амортизації.

Практичний досвід свідчить, що метод зменшення залишкової вартості та метод прискореного зменшення залишкової вартості значно подовжують термін амортизації, що в умовах інфляції призводить до втрати реальної вартості основних фондів, тому, фактично, методи не можуть застосовуватися на практиці.

Корисним для підприємств є кумулятивний метод, згідно з яким річна сума амортизації визначається як добуток вартості, що амортизується, та кумулятивного коефіцієнта, що обчислюється діленням кількості років, які залишилися до кінця очікуваного терміну використання об’єкта, на суму років його корисного використання. Однак такий метод не може забезпечити рівномірного включення амортизаційних витрат до собівартості на відміну від прямолінійного методу.

Плата за кредитні ресурси (відсоток за кредит) як один із компонентів лізингового платежу визначається шляхом множення величини кредитних ресурсів на кредитну ставку у відсотках, поділену на 100. При цьому під кредитними ресурсами розуміють суму боргу, яка постійно зменшується, й тому плата за кредит також зменшується.

До складу комісійної винагороди лізингодавця включаються власні витрати лізингодавця, наприклад оплата лізингових послуг брокерів та прибуток, а також може враховуватися премія за ризик.

Додаткові послуги лізингодавця можуть бути постійними або тимчасовими з відповідною формою розрахунків. Це залежить від змісту робіт, їх обсягу та періодичності, від умов укладеної угоди. До таких послуг доцільно віднести інформаційні, консалтингові, юридичні, технічні, рекламні та ін.

Аналіз лізингового досвіду розвинутих країн свідчить, що лізингові платежі можуть розрізнятися за формою, способом нарахування та виплати, періодичністю сплати, формою розрахунків.

За формою лізингові платежі можуть здійснюватися:

грошовими коштами (грошова форма);

продукцією або послугами лізингоодержувача (компенсаційна форма);

у вигляді комбінації перших двох форм — грошові кошти у поєднанні з поставкою продукції або наданням послуг лізинго-
одержувачем (змішана форма).

За періодичністю лізингові платежі поділяються на щорічні, піврічні, щоквартальні, щомісячні.

Зручним способом здійснення лізингових платежів є той, що здійснюється з певним обумовленим початковим вкладом (авансом чи депозитом). Платіж з авансом (депозитом) передбачає, що користувач об’єктом лізингу надає лізинговій фірмі аванс чи здійснює виплату у розмірі 15—20 % від купівельної вартості об’єкта лізингу після підписання лізингового контракту але до моменту постачання об’єкта, а останню частину — 80 або 85 % виплачує після підписання протоколу про прийняття (введення в експлуатацію) чи протягом 3—5 років щоквартально.

Так, найпоширенішим та простим варіантом виплати лізингових платежів в Україні є лінійна або рівномірна виплата з першим внеском, який за розміром часто збігається зі ставкою лізингового відсотка. Це пов’язано передусім із:

підвищеним ступенем ризику здійснення підприємницької діяльності в Україні;

схильністю до невиконання резидентами — суб’єктами лізингового бізнесу своїх партнерських зобов’язань;

інфляційними очікуваннями, що впливають на загальноекономічний розвиток країни.

На практиці використовують ще один спосіб лізингових виплат — з прискореними платежами, коли лізингоодержувач погашає більшу частину своєї заборгованості впродовж перших років використання об’єкта лізингу (зокрема обладнання), у період, коли витрати на утримання обладнання невеликі.

Загалом, вибір способу платежу залежить від фінансового стану і платоспроможності лізингоодержувача. В період освоєння лізингоодержувачем обладнання і відсутності у нього достатньої кількості грошових коштів можуть бути передбачені зменшені розміри лізингових платежів з подальшим їх збільшенням у періоді до закінчення терміну дії лізингової угоди. Якщо фінансовий стан лізингоодержувача є стабільним і характеризується високими фінансовими показниками, йому зручно сплатити значну суму лізингового платежу через авансовий платіж.

У лізингових компаніях Росії, деяких лізингових компаніях Японії, Франції, у ряді лізингових компаній України застосовують таку методику розрахунку лізингових платежів, яка ґрунтується на формулі ануїтетів:

, (7.23)

де А — вартість лізингової угоди; С — ставка лізингового відсотка; Т — періодичність лізингових платежів (наприклад раз на півроку); П — термін угоди.

Для визначення суми лізингового платежу, скоригованого на залишкову вартість об’єкта лізингу, використовується формула дисконтного множника:

. (7.24)

Зважаючи на поширене застосування платежу з авансом як способу нарахування лізингових платежів, наведена формула коригується на додатковий дисконтний множник: .

Важливе місце у процесі обґрунтування лізингового проекту відводиться його фінансовій оцінці. Беручи до уваги той факт, що лізинг виступає однією з форм інвестиційної діяльності, в аналізі та плануванні лізингового бізнесу застосовуються методи оцінки ефективності інвестиційних проектів з урахуванням особливостей лізингу, які виявляють відмінності у розрахунках грошових потоків.

Класична методологічна база для оцінки ефективності лізингового бізнесу сформувалася наприкінці 1970-х рр. у США і дала поштовх розвитку методологічних засад лізингового бізнесу спочатку в За-
хідній Європі, пізніше у Східній, а на початку 1990-х рр. — в Україні.

Одна з важливих переваг лізингового бізнесу, на яку вказують західні банківські структури, — це податкові пільги, що дозволяють значно знизити вартість операції. Саме цей чинник сприяв розвитку лізингу на заході. З точки зору банку, більш низька вартість операції дає можливість підвищити ймовірність здійснення проекту та знизити тягар боргів для позичальника, в результаті чого підвищується якість використання наданої позички. На практиці фінансування лізингу комерційними банками здійснюється шляхом кредитування лізингоодержувача через лізингову компанію, що ускладнює підготовку документації та аналіз проек-
ту, а також підвищує кредитні ризики.

Зарубіжна практика оцінки доцільності лізингового бізнесу ґрунтується на розрахунках вартості лізингу для лізингодавця та лізингоодержувача і порівнянні отриманих результатів з альтернативними варіантами фінансування проекту. Такий аналіз передбачає наявність ринкового ціноутворення.

Так, методика, що застосовується учасниками лізингового бізнесу на ринку США ґрунтується на здійсненні таких розрахунків: 1) порівняння вартості майна при комерційному кредитуванні та на умовах лізингової угоди; 2) розрахунок варіантів ставок фінансування операцій; 3) порівняння обсягу надходжень виручки від експлуатації об’єкта лізингу у власника даного майна з надходженнями від використання того самого майна на умовах лізин-
гу. Порівняння загальної вартості лізингу з купівлею на умовах
кредиту здійснюється за формулами:

, (7.25)

де Ccr — вартість закупівлі на умовах кредиту; C0 — вартість майна; P1 — відсоткові платежі; T1 — податок на прибуток; T2 — податковий кредит на прискорену амортизацію.

, (7.26)

де Clz — вартість лізингової операції; Pl — щорічні лізингові платежі; Cr2 — податковий кредит на інвестиції; D — знижки лізингоотримувача; t — строк дії лізингової угоди; T3 — податок на прибуток; Crs — залишкова вартість об’єкта лізингу.

Розрахунок ставки фінансового лізингу, необхідний для порівняння умов запропонованих кредиторами та потенційним лізингодавцем, здійснюється за формулою

, (7.27)

де А — амортизаційні відрахування; Pl — щорічні лізингові платежі; Ci — початкова вартість майна.

Розрахунок очікуваної норми прибутку за лізингом виконується для порівняння з очікуваним прибутком у процесі експлуатації того самого об’єкта на умовах купівлі. Для порівняння розрахунків вводяться такі поправки: 1) здійснюється оцінювальний розрахунок розміру вкладень капіталу для варіантів закупівлі майна; 2) величина лізингових платежів зменшується на величину оцінювальної вартості виплати відсотків за позичкою на купівлю майна; 3) сукупні доходи від використання майна в процесі купівлі та лізингу вважаються рівними.

У силу аналогічності відсоткових виплат за позичкою та платежів за лізинговою угодою лізингоодержувач визначає свій прибуток шляхом зменшення валового доходу на суму лізингових платежів, а лізингодавець зменшує свій прибуток на величину амортизаційних відрахувань.

В українській практиці організації та здійснення лізингового бізнесу мають місце десятки різних оригінальних методик оцінки ефективності. Так, деякі авторські методичні розробки включають розрахунок лізингових платежів та порівняння отриманого результату з можливос-
тями купівлі матеріальних активів за рахунок власних інвестиційних фондів чи запозичених джерел фінансування. Як результат, розмір лізингових платежів повинен забезпечити лізинговій компанії отримання прибутку не нижче середньої норми на вкладений капітал, а для лізингоодержувача вартість лізингу не повинна перевищувати вартості банківського кредиту на придбання відповідного об’єкта.

Вирішальною стадією етапу аналізу виступає оцінка економічної ефективності лізингового проекту.

Причому, якщо ефективність лізингової операції для користувача можна визначити шляхом порівняння загальної суми, що виплачується лізингодавцю за лізинговою угодою, з вартістю придбання майна в кредит, то економічний ефект лізингодавця являє собою різницю між загальною сумою лізингових платежів та сукупністю поточних витрат лізингодавця (з урахуванням податків) за період дії лізингової угоди.

У процесі здійснення оцінки ефективності довгострокового лізингового проекту необхідно застосовувати дисконтовані показники оцінки ефективності інвестицій, що ґрунтуються на концепції майбутніх грошових потоків, серед яких вирізняють:

чистий приведений дохід (NPV);

індекс дохідності (PI);

період окупності (PP);

внутрішня норма дохідності (IRR).

Крім цього, розрахунок середньої норми прибутку в умовах лізингу здійснюється на основі такої формули:

, (7.28)

де Нпл — норма прибутку в умовах лізингу; Д — щорічний валовий дохід; П — сума відсотків, що отримує лізингодавець; С — вартість лізингового проекту (на початковому етапі лізингу та залишкова).

В основу аналізу ефективності лізингового проекту для суб’єктів господарювання в практиці українських банків покладено оцінку фінансового стану лізингоодержувача аналогічно до позичальника у разі інвестиційного кредитування, для здійснення якої комерційний банк має врахувати чітко визначені об’єктивні показники діяльності лізингоодержувача, серед яких: обсяг реалізації, прибуток та збитки, рентабельність, коефіцієнт ліквідності, грошові потоки, склад і динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості. У процесі аналізу слід врахувати чинники суб’єктивного характеру: ефективність управління, макроекономічна ситуація та стан розвитку галузі лізингоодержувача; ринкова позиція та його залежність від циклічних і структурних змін в економіці й галузі; історія погашення заборгованості лізингоодержувача в минулому.

У разі прийняття лізингодавцем позитивного рішення про вступ до лізингового правочину, він на основі заяви лізингоодержувача відсилає заяву-наряд постачальнику обладнання. Якщо є необхідність виконання додаткових робіт (наприклад, збірка обладнання, його монтаж, пуско-налагоджувальні роботи), до заяви-наряда додається технічне завдання на виконання таких робіт із зазначенням їх вартості. Крім того, у разі необхідності лізингова компанія надає заяву банку про надання кредиту для проведення лізингової операції.

Після отримання повідомлення від постачальника про готовність виконання замовлення варто розпочинати наступний етап — юридичне оформлення лізингової угоди.

Для досягнення цієї мети звичайно оформлюється такий пакет документів: кредитний договір між лізинговою компанією та банком про позички для проведення лізингової операції; договір купівлі-продажу об’єкта лізингу; акт прийняття-передачі об’єкта лізингу в експлуатацію; угода з технічного обслуговування обладнання; угода зі страхування майна, переданого в лізинг; генеральний лізинговий договір. Основним зі згаданих вище документів вважається лізинговий договір.

Лізинговий договір, як будь-який господарський договір, виконує складні та багатогранні функції, що умовно можна об’єднати у дві основні групи: загальні та специфічні (рис. 7.16)

Обов’язковими ознаками, за якими угода кваліфікується як договір лізингу, є:

вказування на наявність інвестування грошових коштів у предмет лізингу;

передача предмета лізингу безпосередньо лізингоодержувачу;

відповідність змісту угоди законодавству країни;

посилання на договір купівлі-продажу, відповідно до якого передача предмета міжнародного фінансового лізингу має здійснюватися не пізніше визначеного терміну з моменту перетину предметом лізингу митного кордону.

Суттєвими вважаються умови, які необхідні та достатні для укладання договору лізингу та виражають його природу. У разі відсутності хоча б однієї з них договір не визнається укладеним, а якщо наявні всі суттєві умови — він вступає в силу, навіть якщо не містить інших умов.

Додаткові умови визначають окремі, приватні питання лізингових відносин, що випливають зі специфіки виду лізингу або чинних законів та інших нормативних актів. Інші умови мають юридичну силу лише за умови включення їх в угоду.

Залежно від виду лізингу, суб’єктів операції та інших особливостей зміст конкретної лізингової угоди може варіюватися та деталізуватися по-різному. Проте найбільш важливі параметри мають місце в усіх лізингових контрактах. Лізингова угода може бути відпрацьована за функціональною чи умовно-правовою ознакою.

Перший варіант угоди представлений послідовним переліком можливих операцій, пов’язаних з її реалізацією: купівля, транспортування, монтаж, ремонт, виплата лізингових платежів, страхування та ін. При цьому в кожному з пунктів зазначаються права та обов’язки сторін.

У другому варіанті угода поділяється на пункти, в яких перелічуються умови її прийняття та розторгнення, окремо права та обов’язки лізингоодержувача та лізингодавця, права та обов’язки третіх сторін, якщо такі є, та ін.

Однак у більшості випадків використовують принцип комбінування згаданих варіантів угод, де реалізуються переваги як функціональної, так і умовно-правової угоди.

При цьому лізингова угода включає такі положення:

Предмет угоди;

Порядок постачання та приймання майна;

Загальні права та обов’язки сторін;

Використання майна, його ремонт та модифікація;

Страхування;

Термін лізингу;

Лізингові платежі та штрафні санкції;

Відповідальність сторін;

Порядок вирішення спорів;

Умови довгострокового розторгнення угоди;

Порядок завершення угоди;

Інші умови;

Форс-мажорні обставини;

Юридичні адреси та банківські реквізити.

Предметом угоди виступає об’єкт лізингу з певними характеристиками, які визначають: якість, набір властивостей, назву, зовнішнє оформлення, упаковку тощо.

У лізинговій угоді міститься повний опис кожного об’єкта лізингу: точна назва, що виключає підміну, модель, марка та інші параметри, які визначають цільове призначення майна відповідно до технічних умов чи специфікацій, в яких вказується потужність, витрати енергії, продуктивність та інші показники. Якість об’єкта лізингу, тобто сукупність властивостей, які визначають придатність його для використання за призначенням, фіксується різними способами, інакше угода вважається не укладеною.

Термін постачання об’єкта лізингоодержувачу може бути встановлений в угоді одним з наступних способів:

визначенням конкретного календарного дня;

встановленням прийнятного проміжку часу між відповідними датами;

шляхом визначення кількості днів, тижнів, місяців від дня попереднього огляду майна тощо;

визначенням приблизного терміну, наприклад, «своєчасно», «у розумний термін» після підписання угоди.

Датою постачання, тобто передачі об’єкта користувачу, вважається дата підписання акта приймання-передачі представниками постачальника, лізингодавця та лізингоодержувача. В акті засвідчується якість та комплектність майна, відповідні умови замовлення-наряду, претензії тощо. Підписання акта означає належне постачання обладнання відповідно до домовленості.

Місце постачання обладнання та іншого рухомого майна встановлено законом — за місцем находження одержувача, а об’єктів нерухомості — за своїм фактичним розміщенням.

У разі виявлення недоліків в об’єкті лізингу, що повністю чи частково перешкоджають його використанню, сторони можуть виконати такі дії:

лізингоодержувач повідомляє перелік дефектів лізингодавцю;

лізингодавець вимагає від постачальника усунення недоліків або заміни об’єкта;

про невиправні недоліки, що виключають нормальну експлуатацію об’єкта, користувач письмово повідомляє лідингодавця;

лізингдавець виносить рішення та повідомляє постачальника про розторгнення угоди купівлі-продажу.

Термін лізингу залежно від особливостей майна встановлюється за згодою сторін, а для фінансового лізингу він визначений не менше трьох років.

Умови постачання включають в себе: пакування та маркування, завантаження, розвантаження, страхування об’єкта, гарантії,
а також можливе надання сервісних послуг з монтажу, ремонту обладнання та навчання персоналу.

Лізингова угода, як будь-який інший контракт, набуває практичного значення лише у разі, якщо в ній чітко визначені права та обов’язки сторін, що вступають у ділові стосунки. Саме сукуп-
ність прав та обов’язків, що відповідають принципам рівності, автономії волі, самостійності та майнової відповідальності учасників, становить основний зміст лізингової угоди.

Залежно від виду та об’єкта лізингу і конкретних особливостей операції права та обов’язки сторін за окремими позиціями можуть визначатися досягнутою домовленістю і мати значення лише у даному разі. Проте більшість правових положень, що випливають з установленого законодавством статусу лізингодавця та лізингоодержувача, мають універсальний характер. Так, лізингодавець має право:

інвестувати на придбання предмета лізингу як власні, так і залучені й позичкові кошти;

здійснювати перевірки дотримання лізингоодержувачем умов користування предметом лізингу та його утримання;

відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом;

вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках;

стягувати з лізингоодержувача прострочену заборгованість у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса;

вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків відповідно до закону та договору;

вимагати повернення предмета лізингу та виконання грошових зобов’язань за договором сублізингу безпосередньо йому в разі невиконання чи прострочення виконання грошових зобов’язань лізингоодержувачем за договором лізингу.

Лізингодавець зобов’язаний:

у передбачені договором строки надати лізингоодержувачу предмет лізингу у стані, що відповідає його призначенню та умовам договору;

попередити лізингоодержувача про відомі йому особливі властивості та недоліки предмета лізингу, що можуть становити небезпеку для життя, здоров’я, майна лізингоодержувача чи інших осіб або призводити до пошкодження самого предмета лізингу під час користування ним;

відповідно до умов договору своєчасно та у повному обсязі виконувати зобов’язання щодо утримання предмета лізингу;

відшкодовувати лізингоодержувачу витрати на поліпшення предмета лізингу, на його утримання або усунення недоліків у порядку та випадках, передбачених законом та/або договором;

прийняти предмет лізингу в разі дострокового розірвання договору лізингу або в разі закінчення строку користування предметом лізингу.

Лізингоодержувач має право:

обирати предмет лізингу та продавця або встановити специфікацію предмета лізингу і доручити вибір лізингодавцю;

відмовитися від прийняття предмета лізингу, який не відповідає його призначенню та/або умовам договору, специфікаціям;

вимагати розірвання договору лізингу або відмовитися від нього у передбачених законом та договором лізингу випадках;

вимагати від лізингодавця відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням умов договору лізингу.

Лізингоодержувач зобов’язаний:

прийняти предмет лізингу та користуватися ним відповідно до його призначення та умов договору;

відповідно до умов договору своєчасно та у повному обсязі виконувати зобов’язання щодо утримання предмета лізингу, підтримувати його у справному стані;

своєчасно сплачувати лізингові платежі;

надавати лізингодавцеві доступ до предмета лізингу і забезпечувати можливість здійснення перевірки умов його використання та утримання;

письмово повідомляти лізингодавця, а в гарантійний строк і продавця предмета, про всі випадки виявлення несправностей предмета лізингу, його поломок або збоїв у роботі;

письмово повідомляти про порушення строків проведення або непроведення поточного чи сезонного технічного обслуговування та про будь-які інші обставини, що можуть негативно позначитися на стані предмета лізингу, — негайно, але у будь-якому разі не пізніше другого робочого дня після дня настання зазначених вище подій чи фактів, якщо інше не встановлено договором;

у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу — повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором;

умови ремонту і технічного обслуговування предмета лізингу можуть визначатися окремим договором.

Лізингова угода вважається укладеною у разі дотримання таких умов:

сторони досягли угоди за всіма суттєвими умовами;

угода за формою відповідає вимогам, що висуваються до лізингових договорів, тобто оформлена письмово;

об’єкт лізингу реально переданий лізингоодержувачу, якщо це передбачено угодою;

угода зареєстрована у відповідному державному органі, якщо предметом лізингу виступає нерухомість і транспортні засоби.

На початковому переддоговірному етапі зацікавлені в лізингу сторони займаються пошуком відповідного партнера, проведенням рекламних та інших дій. Процедура укладення лізингової угоди складається з двох основних етапів:

надсилання лізингоодержувачем оферти лізинговій компанії;

розгляд лізингодавцем оферти та її акцепт.

Лізингоодержувач має право відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця, якщо прострочення передачі предмета лізингу становить більше 30 днів, за умови, що договором лізингу не передбачено іншого строку.

Лізингоодержувач має право вимагати відшкодування збитків, у тому числі повернення платежів, що були сплачені лізингодавцю до такої відмови.

Лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Важливою умовою практичної реалізації лізингової операції є повнота та своєчасність виконання договірних зобов’язань, тобто виконання сторонами всього комплексу дій, передбачених угодою.

Наступний, п’ятий етап організації лізингового бізнесу — період користування об’єктом лізингу. Він супроводжується тим, що лізингоодержувач забезпечує збереження лізингового майна, виконує роботи, спрямовані на підтримку його в робочому стані, проводить виплати лізингових платежів. Лізингодавець на цьому етапі здійснює відповідний моніторинг: перевіряє наявність об’єкта лізингу, його технічний стан та умови використання; перевіряє фінансовий стан лізингоодержувача та ін. Однак загальний моніторинг у процесі реалізації лізингового бізнесу здійснює також і лізингоодержувач. При цьому постійному контролю з його боку підлягають фінансовий план лізингового проекту, економічна ефективність та результативність використання власного капіталу, доцільність залучення додаткових коштів.

Завершальний етап — оформлення взаємовідносин між лізингодавцем та лізингоодержувачем після закінчення строку дії лізингової угоди.

На цьому етапі перед лізингоодержувачем постає вибір одного з таких кроків:

повернути майно лізингодавцю;

укласти нову угоду;

придбати майно у власність.

У разі закінчення строку дії угоди оперативного лізингу лізингоодержувач або повертає об’єкт лізингу лізингодавцеві, або продовжує строк його використання шляхом продовження строку дії договору.

Повертаючи лізингове майно, користувач повинен доставити його в місце, вказане лізингодавцем, та передати згідно з актом здачі-прийняття, що засвідчить виконання сторонами всіх зобов’язань за угодою.

У разі угоди фінансового лізингу між суб’єктами лізингу, як правило, оформлюється перехід права власності до лізингоодержувача і таким чином завершуються лізингові відносини суб’єктів лізингового бізнесу. Разом з тим поступова реалізація всіх етапів організації лізингового бізнесу з використання різноманітних фінансово-кредитних важелів та елементів не завжди свідчить про ефективність лізингового бізнесу.