§ 1. Поняття міжнародного приватного права

Що собою являє міжнародне приватне право? У чому його

необхідність? Простим і переконливим з цього приводу є

визначення дореволюційного російського вченого М. І. Бру_

на. Він писав щодо цього права: «Это совокупность правил,

определяющих, законы какого государства должны норми_

ровать частное юридическое отношение, в котором участву_

ют иностранцы или которое возникло за границей. Каждое

государство, в силу своего суверенитета, могло бы, по_види_

мому, в пределах своей территории допускать применение

только своих законов, но на практике все культурные госу_

дарства признают у себя, в силу юридической необходимос_

ти, действие иностранных законов. Если нельзя требовать,

чтобы наши законы соблюдались за границей людьми, ко_

торые вовсе не рассчитывали когда_либо иметь с ними дело,

то уже по этой причине необходимо признавать иностран_

ные законы. Иначе отношения, законно возникшие за гра_

ницей, должны бы считаться незаконными у нас: супруги —

незаконно сожительствующими, законные дети — незакон_

ными, долги — ничтожными, договоры — не обязательны_

ми и т. д.»1.

У наш час, коли Україна здобула незалежність, підви_

щилась активність громадян у всіх сферах суспільного жит_

тя, зросла міграція населення, розширюються зовнішньо_

економічні зв’язки, зростає і необхідність всебічної регламентації правовідносин з участю іноземного елементу. Роз_

виток економіки, культури, засобів комунікації, транспор_

ту тощо вимагає правового оформлення такого типу відно_

син, як міжнародні. У літературі, навчальних посібниках,

їх умовно поділяють на дві великі групи: міждержавні та

неміждержавні. Перша становить сферу міжнародного пуб_

лічного права, друга — міжнародного приватного права.

Публічне міжнародне право регулює відносини між дер_

жавами і міжнародними організаціями. Міжнародне приват_

не право — цивілістичні відносини громадян та організацій_

юридичних осіб з участю іноземного елементу. Ці галузі взає_

мопов’язані. Обидві регулюють міжнародні відносини. За

чинною доктриною приватне міжнародне право не повинно

суперечити принципам публічного міжнародного права1.

Як відомо, поділ правових норм на норми публічного і

норми приватного права є традиційним. Ще юрист Старо_

давнього Риму Доміцій Ульпіан зазначав, що публічне пра_

во належить до статусу держави, а приватне — до статусу

окремих осіб. Цей поділ був сприйнятий правниками країн

континентальної Європи2 і традиція зберігається досі. До

публічного права відносять галузі права, що регулюють

відносини органів державної влади і громадян, а також

відносини державних органів між собою; до приватного —

галузі, що регулюють відносини між фізичними особами та

організаціями_юридичними особами.

Слід зауважити, що цей поділ досить умовний. Відомий

російський юрист свого часу писав, що римляни відміну

приватного від публічного права зводили до різниці охоро_

нюваних інтересів, поділяючи саме інтереси на приватні й

загальні. З одного боку, інтереси тільки і існують в окре_

мих людей. Загальний інтерес є ніщо інше як та чи інша

1 Виокремлюється ще міжнародне економічне право. Щодо його сут_

ності склалися в основному два підходи: згідно з першим – це комплек_

сна галузь права, яка охоплює норми міжнародного публічного, міжна_

родного приватного права, а також норми національних правових сис_

тем, які регулюють міжнародні економічні правовідносини. За другим —

міжнародне економічне право — це самостійна галузь міжнародного пра_

ва, предметом якої є міжнародні економічні (господарські) відносини.

2 Країни Європи, окрім Об’єднаного королівства Великобританії та

Північної Ірландії.

Поняття, предмет, методи і система міжнародного... 7

сукупність приватних інтересів. У цьому розумінні можна

вважати, що всяке право встановлене заради охорони інте_

ресів окремих, тобто приватних осіб. З іншого боку, право_

ва охорона надається тим інтересам окремих осіб, які ма_

ють більш_менш загальне значення. У такому аспекті мож_

на сказати, що будь_яке право охороняє загальні інтереси1.

Проте поділ міжнародного права на публічне і приватне

не можна вважати безпідставним. Міжнародне приватне

право, як пишуть багато авторів, існує в межах національ_

ного права і саме цим відрізняється від міжнародного пуб_

лічного права — єдиного для держав, які є сторонами відпо_

відних міжнародних нормативно_правових актів2. Не_

обхідність, зокрема останнього, як уже зазначалося,

безперечна. Які відносини потребують урегулювання нор_

мами цього права? Це, передусім, відносини так званого

приватного характеру, суб’єкти яких автономні й юридич_

но рівноправні, тобто цивільно_правові.

У цьому випадку «цивільне право» розуміється зазви_

чай в узагальненому сенсі, тому що в різних країнах залеж_

но від визнаної там системи використовують різноманітні

терміни. Поряд з «цивільним правом» у деяких державах

зберігається поняття «приватне право», започатковане ще

за часів Стародавнього Риму. У США поширений термін

«ділове право» (bisness_law). У країнах дуалістичної систе_

ми існує поділ на цивільне і торгове право (ФРН, Франція).

В Україні і деяких інших державах крім цивільного виок_

ремлюють ще трудове, сімейне і господарське право.

Відрізняються в різних державах і підходи до складу

норм міжнародного приватного права. Дослідники зазнача_

ють, що у Франції доктрина відносить до цієї галузі пере_

дусім норми про громадянство, правове становище іноземців

у Франції (в’їзд, перебування іноземців, їхні майнові та інші

права), а також колізії законів і колізії в галузі юрисдикції.

Бельгійська доктрина поділяє в цілому традиційні підхо_

ди французьких юристів, доволі близькі до них також деякі

італійські автори (наприклад, Т. Баларіно).

Німецькі правники зводять міжнародне приватне право

до колізійного. Англійці, визначаючи міжнародне приват_

не право, доходять висновку, що воно є тією частиною пра_

ва, яка починає діяти, коли розглядуване судом питання

стосується факту, події, угоди, які перебувають у такому

тісному зв’язку з іноземною системою права, що виникає

необхідність звернутися до цієї системи. Таким чином, у

працях англійських, а також американських авторів розг_

лядаються як колізійні питання, так і питання підсудності,

тобто правила про те, які спори з участю іноземних еле_

ментів мають розглядатися місцевими судами, а які — су_

дами інших держав1.

Учасниками приватних відносин виступають здебільшо_

го фізичні та юридичні особи, однак, міжнародне приватне

право регулює також відносини за участю держави чи інших

суб’єктів міжнародного публічного права, якщо другою сто_

роною таких відносин є фізична чи юридична особа.

Отже, міжнародне приватне право можна визначити як

сукупність національних і міжнаціональних норм, що ре_

гулюють різноманітні майнові, особисті, трудові, сімейні та

процесуальні відносини, які виникають у сфері міжнарод_

ного спілкування між фізичними та юридичними особами,

а також їхні відносини зазначеного характеру з державни_

ми та міжнародними організаціями.

Як зазначається в літературі, нині на розвиток міжна_

родного приватного права впливають процеси, пов’язані з

міжнародним господарським оборотом. Вони виявляються,

по_перше, у прагненні розвинутих держав до зближення і,

по_друге, у формуванні єдиного європейського економічно_

го простору. А це веде до появи уніфікованих правових норм.

Загального визнання набуває поява у правовому просторі

відокремленої від національних систем права сукупності

юридичних норм, що регулюють міжнародні господарські

зв’язки2.

Поняття, предмет, методи і система міжнародного... 9

Чи є міжнародне приватне право галуззю права? Чи це

комплексна правова система? Щодо природи норм міжна_

родного приватного права існують різні думки. За однією з

них, міжнародне приватне право є частиною міжнародного

публічного права, за іншою — цього права не існує, а є

внутрішнє законодавство, що стосується іноземців. Дехто з

правників вважає, що міжнародне приватне право слід ро_

зуміти як поєднання внутрішнього законодавства і міжна_

родного публічного права. Але переважним, мабуть, є по_

гляд, який зводиться до того, що оскільки міжнародне при_

ватне право має свій предмет і методи регулювання, воно є

галуззю права. Крім того, це, насамперед, внутрішнє право

держави. Тому можна зробити висновок: у нашій державі

функціонує така галузь права, як міжнародне приватне

право України1.

Що собою являє міжнародне приватне право? У чому його

необхідність? Простим і переконливим з цього приводу є

визначення дореволюційного російського вченого М. І. Бру_

на. Він писав щодо цього права: «Это совокупность правил,

определяющих, законы какого государства должны норми_

ровать частное юридическое отношение, в котором участву_

ют иностранцы или которое возникло за границей. Каждое

государство, в силу своего суверенитета, могло бы, по_види_

мому, в пределах своей территории допускать применение

только своих законов, но на практике все культурные госу_

дарства признают у себя, в силу юридической необходимос_

ти, действие иностранных законов. Если нельзя требовать,

чтобы наши законы соблюдались за границей людьми, ко_

торые вовсе не рассчитывали когда_либо иметь с ними дело,

то уже по этой причине необходимо признавать иностран_

ные законы. Иначе отношения, законно возникшие за гра_

ницей, должны бы считаться незаконными у нас: супруги —

незаконно сожительствующими, законные дети — незакон_

ными, долги — ничтожными, договоры — не обязательны_

ми и т. д.»1.

У наш час, коли Україна здобула незалежність, підви_

щилась активність громадян у всіх сферах суспільного жит_

тя, зросла міграція населення, розширюються зовнішньо_

економічні зв’язки, зростає і необхідність всебічної регламентації правовідносин з участю іноземного елементу. Роз_

виток економіки, культури, засобів комунікації, транспор_

ту тощо вимагає правового оформлення такого типу відно_

син, як міжнародні. У літературі, навчальних посібниках,

їх умовно поділяють на дві великі групи: міждержавні та

неміждержавні. Перша становить сферу міжнародного пуб_

лічного права, друга — міжнародного приватного права.

Публічне міжнародне право регулює відносини між дер_

жавами і міжнародними організаціями. Міжнародне приват_

не право — цивілістичні відносини громадян та організацій_

юридичних осіб з участю іноземного елементу. Ці галузі взає_

мопов’язані. Обидві регулюють міжнародні відносини. За

чинною доктриною приватне міжнародне право не повинно

суперечити принципам публічного міжнародного права1.

Як відомо, поділ правових норм на норми публічного і

норми приватного права є традиційним. Ще юрист Старо_

давнього Риму Доміцій Ульпіан зазначав, що публічне пра_

во належить до статусу держави, а приватне — до статусу

окремих осіб. Цей поділ був сприйнятий правниками країн

континентальної Європи2 і традиція зберігається досі. До

публічного права відносять галузі права, що регулюють

відносини органів державної влади і громадян, а також

відносини державних органів між собою; до приватного —

галузі, що регулюють відносини між фізичними особами та

організаціями_юридичними особами.

Слід зауважити, що цей поділ досить умовний. Відомий

російський юрист свого часу писав, що римляни відміну

приватного від публічного права зводили до різниці охоро_

нюваних інтересів, поділяючи саме інтереси на приватні й

загальні. З одного боку, інтереси тільки і існують в окре_

мих людей. Загальний інтерес є ніщо інше як та чи інша

1 Виокремлюється ще міжнародне економічне право. Щодо його сут_

ності склалися в основному два підходи: згідно з першим – це комплек_

сна галузь права, яка охоплює норми міжнародного публічного, міжна_

родного приватного права, а також норми національних правових сис_

тем, які регулюють міжнародні економічні правовідносини. За другим —

міжнародне економічне право — це самостійна галузь міжнародного пра_

ва, предметом якої є міжнародні економічні (господарські) відносини.

2 Країни Європи, окрім Об’єднаного королівства Великобританії та

Північної Ірландії.

Поняття, предмет, методи і система міжнародного... 7

сукупність приватних інтересів. У цьому розумінні можна

вважати, що всяке право встановлене заради охорони інте_

ресів окремих, тобто приватних осіб. З іншого боку, право_

ва охорона надається тим інтересам окремих осіб, які ма_

ють більш_менш загальне значення. У такому аспекті мож_

на сказати, що будь_яке право охороняє загальні інтереси1.

Проте поділ міжнародного права на публічне і приватне

не можна вважати безпідставним. Міжнародне приватне

право, як пишуть багато авторів, існує в межах національ_

ного права і саме цим відрізняється від міжнародного пуб_

лічного права — єдиного для держав, які є сторонами відпо_

відних міжнародних нормативно_правових актів2. Не_

обхідність, зокрема останнього, як уже зазначалося,

безперечна. Які відносини потребують урегулювання нор_

мами цього права? Це, передусім, відносини так званого

приватного характеру, суб’єкти яких автономні й юридич_

но рівноправні, тобто цивільно_правові.

У цьому випадку «цивільне право» розуміється зазви_

чай в узагальненому сенсі, тому що в різних країнах залеж_

но від визнаної там системи використовують різноманітні

терміни. Поряд з «цивільним правом» у деяких державах

зберігається поняття «приватне право», започатковане ще

за часів Стародавнього Риму. У США поширений термін

«ділове право» (bisness_law). У країнах дуалістичної систе_

ми існує поділ на цивільне і торгове право (ФРН, Франція).

В Україні і деяких інших державах крім цивільного виок_

ремлюють ще трудове, сімейне і господарське право.

Відрізняються в різних державах і підходи до складу

норм міжнародного приватного права. Дослідники зазнача_

ють, що у Франції доктрина відносить до цієї галузі пере_

дусім норми про громадянство, правове становище іноземців

у Франції (в’їзд, перебування іноземців, їхні майнові та інші

права), а також колізії законів і колізії в галузі юрисдикції.

Бельгійська доктрина поділяє в цілому традиційні підхо_

ди французьких юристів, доволі близькі до них також деякі

італійські автори (наприклад, Т. Баларіно).

Німецькі правники зводять міжнародне приватне право

до колізійного. Англійці, визначаючи міжнародне приват_

не право, доходять висновку, що воно є тією частиною пра_

ва, яка починає діяти, коли розглядуване судом питання

стосується факту, події, угоди, які перебувають у такому

тісному зв’язку з іноземною системою права, що виникає

необхідність звернутися до цієї системи. Таким чином, у

працях англійських, а також американських авторів розг_

лядаються як колізійні питання, так і питання підсудності,

тобто правила про те, які спори з участю іноземних еле_

ментів мають розглядатися місцевими судами, а які — су_

дами інших держав1.

Учасниками приватних відносин виступають здебільшо_

го фізичні та юридичні особи, однак, міжнародне приватне

право регулює також відносини за участю держави чи інших

суб’єктів міжнародного публічного права, якщо другою сто_

роною таких відносин є фізична чи юридична особа.

Отже, міжнародне приватне право можна визначити як

сукупність національних і міжнаціональних норм, що ре_

гулюють різноманітні майнові, особисті, трудові, сімейні та

процесуальні відносини, які виникають у сфері міжнарод_

ного спілкування між фізичними та юридичними особами,

а також їхні відносини зазначеного характеру з державни_

ми та міжнародними організаціями.

Як зазначається в літературі, нині на розвиток міжна_

родного приватного права впливають процеси, пов’язані з

міжнародним господарським оборотом. Вони виявляються,

по_перше, у прагненні розвинутих держав до зближення і,

по_друге, у формуванні єдиного європейського економічно_

го простору. А це веде до появи уніфікованих правових норм.

Загального визнання набуває поява у правовому просторі

відокремленої від національних систем права сукупності

юридичних норм, що регулюють міжнародні господарські

зв’язки2.

Поняття, предмет, методи і система міжнародного... 9

Чи є міжнародне приватне право галуззю права? Чи це

комплексна правова система? Щодо природи норм міжна_

родного приватного права існують різні думки. За однією з

них, міжнародне приватне право є частиною міжнародного

публічного права, за іншою — цього права не існує, а є

внутрішнє законодавство, що стосується іноземців. Дехто з

правників вважає, що міжнародне приватне право слід ро_

зуміти як поєднання внутрішнього законодавства і міжна_

родного публічного права. Але переважним, мабуть, є по_

гляд, який зводиться до того, що оскільки міжнародне при_

ватне право має свій предмет і методи регулювання, воно є

галуззю права. Крім того, це, насамперед, внутрішнє право

держави. Тому можна зробити висновок: у нашій державі

функціонує така галузь права, як міжнародне приватне

право України1.