13.1. Поняття та види звільнення від кримінальної відповідальності

Звільнення від кримінальної відповідальності означає відмову держави від осуду особи, яка вчинила злочин, але надалі повніс­тю або значною мірою втратила суспільну небезпеку, що підтвер­джується певними, зафіксованими в законі обставинами.

Випадки звільнення від кримінальної відповідальності перед­бачені в розділі IX Загальної частини КК (ст. ст. 45-49), а також у законах України про амністію чи актах помилування (ч. 1 ст. 44 КК). Ст. 97 КК передбачає звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх із застосуванням примусових за­ходів виховного характеру.

В Особливій частині КК зафіксовані підстави звільнення від кримінальної відповідальності осіб, які вчинили деякі конкретні види злочинів.

Звільнення від кримінальної відповідальності треба відрізняти від звільнення від покарання, хоча загальним для їх застосуван-

212

ня є єдина (спільна) обставина — в обох випадках особа вчини­ла суспільно небезпечне діяння, яке містить всі ознаки складу злочину, передбаченого в законі про кримінальну відповідаль­ність. Загальним є і те, що обидва види звільнення може здійснити тільки суд (крім звільнення за актом амністії та актом помилу­вання). Різниця ж полягає в тому, що при звільненні від кримі­нальної відповідальності через втрату повністю або в значній мірі суспільної небезпеки особою, яка вчинила злочин, виходячи з принципів гуманізму й економії заходів кримінально-право­вого впливу, кримінальна справа припиняється судом до поста­новления вироку, а при звільненні від покарання однією з підстав, передбачених у законі, є винесення (постановления) обвинуваль­ного вироку.

Отже, суд, розглядаючи кримінальну справу, в обумовлених законом випадках приходить до висновку про необхідність чи доцільність її закриття без постановления вироку, звільнивши особу, що вчинила злочин, від можливого призначення їй пока­рання в подальшому.

При звільненні від покарання, що буде розглянуто далі, суд постановляє обвинувальний вирок, не призначаючи покарання або звільняючи від його відбування з випробуванням осіб, визна­них винними у вчиненні злочину, на підставах, зазначених у КК.

Звільнення від кримінальної відповідальності не є реабіліта­цією особи, що звільняється. Походячи із вказаних принципів і виконуючи запобігальну функцію кримінального права, суд ви­знає необхідність або недоцільність доведення справи щодо осо­би, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, до винесення обви­нувального вироку, якщо в подальшому може постати питання про звільнення від покарання.

Звільнення від кримінальної відповідальності водночас озна­чає, що державні органи припиняють кримінальне переслідування звільненої особи, а вчинене нею раніше діяння вважається таким, що не має будь-яких юридичних наслідків.

Оскільки в діях осіб, які охоплюються обставинами, що ви­ключають злочинність діяння, немає ознак складу злочину і вони носять правомірний характер, інститути необхідної оборони, за­тримання злочинця, крайньої необхідності та інші, розглянуті в попередньому розділі, не належать до проблеми звільнення від кримінальної відповідальності. Відсутність злочину означає від-

213

сутність підстав для застосування інститутів звільнення від кри­мінальної відповідальності.

Наведені у КК види звільнення від кримінальної відповідаль­ності діляться на загальні та спеціальні.

Загальні передбачені в Загальній частині КК. Це звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку: з дійовим каяттям (ст. 45 КК); з примиренням винного з потерпілим (ст. 46 КК); з передачею особи на поруки (ст. 47 КК), із зміною обстановки (ст. 48 КК), із закінченням строків давності (ст. 49 КК), із застосу­ванням примусових заходів виховного характеру (ст. 97 КК), за актом амністії (ст. ст. 85-86 КК).

Спеціальні передбачені у статтях Особливої частини КК щодо конкретних видів злочинів і мають бути розглянуті у їх кон­тексті (÷. 2 ñò. 111, ÷. 2 ñò. 114, ÷. 3 ñò. 175, ÷. 4 ñò. 212, ÷. 2 ñò. 255, ÷. 5 ñò. 258, ÷. 6 ñò. 260, ÷. 3 ñò. 263, ÷. 4 ñò. 289, ÷. 4. ñò. 307, ÷. 4 ñò. 309, ÷. 4 ñò. 311, ÷. 3 ñò. 369).

Залежно від того, чи є звільнення від кримінальної відповідаль­ності обов'язком чи правом суду, вони поділяються на диск­ретні (або факультативні) та імперативні (або обов'язкові).

Дискретність означає, що вирішення питання, за наявністю всіх вказаних у законі обставин для прийняття такого рішення, залишається правом суду. Імперативність означає, що, суд за наявністю всіх вказаних у законі обставин зобов'язаний звільнити від кримінальної відповідальності.

До першого виду належать випадки, передбачені у ст. 47, 48 КК, у ч. 4 ст. 49 КК (питання про застосування давності до особи, що вчинила особливо тяжкий злочин, за який згідно із законом може бути призначено довічне позбавлення волі, вирішується ñóäîì) ³ ÷. 1 ñò. 97 ÊÊ.

До другого належать випадки, передбачені в ст. 45, 46, 49 (крім передбаченого ч. 4) і у статтях Особливої частини КК.

Звільнення від кримінальної відповідальності може бути безу­мовним, тобто таким, яке ні за яких умов не може бути перегля­нуто, і умовним, тобто таким, що може бути переглянуте у зв'яз­ку з негативною поведінкою особи.

До першого виду належить абсолютна більшість випадків звільнення від кримінальної відповідальності, до другого — ви­падки, передбачені у ст. 47 та ч. 1 ст. 97 КК.

214