13.6. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності

Якщо особа, яка вчинила злочин, протягом довгого часу, який визначається роками, не була притягнута до кримінальної відпо­відальності й одночасно не вчиняла нових злочинів (крім зло­чинів невеликої тяжкості), то припускається, що вона повністю або значною мірою втратила суспільну небезпеку. Насамперед — за рахунок того, що з плином часу діяння, яке нею було вчинене, втрачає суспільну небезпеку, а також за рахунок того, що трива­лою законослухняною поведінкою після вчинення злочину вона демонструє своє виправлення.

Звідси й доцільність застосування покарання через значний проміжок часу стає проблематичним з точки зору досягнення його цілей. Крім того, з плином часу губляться або втрачають

221

силу зібрані докази й тому правильне рішення справи судом стає або ускладненим, або взагалі неможливим.

Це обумовлює існування інституту давності кримінальної відповідальності за вчинений злочин. Йому присвячена ст. 49 КК, він встановлює певні диференційовані строки, після закінчення яких особа обов'язково (за винятком випадку, вказаного в ч. 4 ст. 49 КК) звільняється від кримінальної відповідальності.

Згідно з ч. 1 ст. 49 КК особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки:

два роки — у разі вчинення злочину невеликої тяжкості,

за який передбачене  покарання менш  суворе,  ніж  обмеження

волі;

три роки — у разі вчинення злочину невеликої тяжкості,

за який передбачене покарання у виді обмеження або позбав­

лення волі;

п'ять  років —  у  разі  вчинення  злочину  середньої  тяж­

кості;

десять років — у разі вчинення тяжкого злочину;

п'ятнадцять років — у разі вчинення особливо тяжкого

злочину.

Звернемо увагу на те, що строки давності починають спливати з дня вчинення злочину і закінчуються днем набрання вироком законної сили.

Днем вчинення злочину для виконавця є день вчинення ним діяння (дії чи бездіяльності), для інших співучасників — день, коли була завершена їх злочинна діяльність. Днем вчинення триваючого злочину є день припинення виконання об'єктивної сторони (наприклад, зберігання зброї) складу триваючого злочи­ну або закінчення перебування особи в злочинному стані, а днем вчинення продовжуваного злочину — день, коли було вчинено останній злочинний епізод.

Днем закінчення перебігу строку давності є день, коли згідно з нормами КПК вирок набрав законної сили. Якщо до цього моменту спливли зазначені вище строки давності, особа, що вчи­нила злочин, підлягає звільненню від кримінальної відповідаль­ності.

Ніякі слідчі або судові дії (притягнення як обвинуваченого, складання обвинувального висновку, призначення справи до су-

222

дового розгляду, постановления вироку та час до набрання виро­ком законної сили) не зупиняють і не переривають перебігу строку давності.

Закінчення строків давності й, отже, звільнення особи від кри­мінальної відповідальності у зв'язку з їх спливом, обумовлено певними вимогами. Ці вимоги полягають: 1) в тому, що особа не повинна ухилятися від слідства або суду; а також 2) в тому, що вона не повинна вчиняти нових злочинів середньої тяжкості, тяжких або особливо тяжких (вчинення злочину невеликої тяж­кості не впливає на перебіг давності). В разі порушення вказа­них вимог подальший перебіг давності зупиняється або перери­вається.

Згідно з ч. 2 ст. 49 перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, ухилилася від слідства або суду. Йдеться про випадки, коли особа була попереджена про необхідність явки за викликом органу дізнання, слідчим, прокурором, суд­дею або їй обрано запобіжний захід, не пов'язаний із взяттям під варту, і вона, ігноруючи приписи вказаних службових осіб, скрилася з метою уникнути покарання. Ситуація, при якій осо­ба, що вчинила злочин, невідома правоохоронним органам або підозрюється у вчиненні злочину, але ніяких вказівок про обо­в'язкову явку не отримала, на зупинення перебігу давності не впливає.

При ухиленні від слідства і суду перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання (ч. 2 ст. 49 КК). Це означає, що в строк давності не враховується тільки строк, протягом якого особа ухилялася від слідства і суду. Час з моменту вчинення злочину і до початку ухилення від слідства або суду в строк давності зараховується.

Якщо ухилення від слідства і суду тривало щонайменше п'ят­надцять років і за цей час особою не було вчинено нового злочи­ну (крім злочину невеликої тяжкості), вона в обов'язковому порядку звільняється від кримінальної відповідальності за ви­нятком випадків, передбачених ч. 4 ст. 49 та ст. 437—439 і ч. 1 ñò. 442 ÊÊ (÷. 5 ñò. 49 ÊÊ).

Якщо ж особа, що вчинила злочин, незалежно від того, відома чи невідома вона органові дізнання, слідчому, прокурору чи суду, вчиняє до закінчення строків давності новий злочин (крім зло­чину невеликої тяжкості), перебіг давності переривається.

223

Згідно з ч. З ст. 49 КК обчислення давності в цьому разі починається з дня вчинення нового злочину. При цьому строки давності обчислюються окремо за кожний злочин.

Тобто в разі вчинення особою після першого злочину нового злочину (крім невеликої тяжкості) строк давності, що спливав з моменту вчинення першого злочину, вважається анульованим, юридично незначущим і починає спливати знову паралельно зі строком давності стосовно другого злочину. Така ж ситуація виникає щодо строків давності відносно двох перших злочинів при вчиненні третього тощо. Строки давності стосовно кожного злочину не складаються і не поглинають один одного, вони спли­вають самостійно і незалежно один від одного.

Як зазначалося раніше, закінчення строків давності є імпера­тивною (безумовною) підставою для звільнення особи від кримі­нальної відповідальності. Однак, у ч. 4 ст. 49 КК передбачено виняток із цього положення, який полягає в дискреційному (фа­культативному) вирішенні питання.

Якщо після закінчення п'ятнадцятирічного строку давності буде виявлена особа, котра вчинила особливо тяжкий злочин, за який згідно із законом може бути призначено довічне позбав­лення волі (сьогодні — це тільки посягання на життя, вбивство або замах на нього при обтяжуючих обставинах), питання про застосування давності вирішується судом.

Суд може прийняти рішення про застосування давності й звільнити особу від кримінальної відповідальності, а може не визнати за можливе застосувати давність. Але через те, що з моменту посягання на життя минуло понад п'ятнадцять років, довічне позбавлення волі не може бути призначено і замінюється позбавленням волі на певний строк (тобто максимум — п'ятнад­цять років позбавлення волі).

Нарешті, згідно з ч. 5 ст. 49 КК давність не застосовується у разі вчинення злочинів проти миру та безпеки людства, передба­чених у статтях 437—439 і ч. 1 ст. 442 КК. Для осіб, які вчинили ці злочини (планування, підготовка, розв'язування та ведення агресивної війни; порушення законів та звичаїв війни; застосу­вання зброї масового знищення; геноцид) не існує строків давності кримінальної відповідальності, в тому числі й у виді довічного позбавлення волі у випадках, коли цей вид покарання передба­чений у санкції відповідної статті.

224

Цей виняток з загальних правил, передбачених ст. 49 КК, базу­ється на положеннях Конвенції ООН "Про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства" рати­фікованою Україною 25 березня 1969 року.

Контрольні питання

В чому полягає сутність звільнення від кримінальної відповідаль­

ності? Види такого звільнення.

Наявність яких чинників потрібна для звільнення від криміналь­

ної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям?

Дайте  характеристику звільнення  від кримінальної відповідаль­

ності у зв'язку з примиренням винного з потерпілим.

Які вимоги існують для вирішення питання про звільнення від

кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на по­

руки?

Що означає ситуація, за якої внаслідок зміни обстановки вчинене

діяння втратило суспільну небезпечність або особа перестала бути

суспільно небезпечною?

Який  критерій покладено в основу визначення  строків давності

притягнення до кримінальної відповідальності?

Що означає зупинення й переривання строків давності? В яких ви­

падках це має місце?

Як вирішується питання про застосування давності до особи, що

вчинила злочин, за який може бути призначено довічне позбавлен­

ня волі?

225