Принцип,

Відповідальність

Відповідальність

відповідно до

за дії осіб, які

за організацію

якого настає

зорганізувалися

для дії

кримінальна

відповідальність

У яких випадках

1)коли це

У випадках,

вчинення злочину

передбачено у

прямо

у співучасті даної

диспозиції статті

передбачених

форми

Особливої частини

статтями

враховується при

КК (33 випадки);

Особливої

вирішенні питань

2) у випадках

частини КК (5

кримінальної

вчинення умисних

статей)

відповідальності

злочинів

Момент

Визначається

Початок

закінчення

залежно від того,

організаційних

злочину

коли є закінченим

дій,спрямованих

злочин,вчинений

на створення

організованою

угруповання чи

групою

вступ до нього

Відповідальність

За всі злочини, вчинені організованою

організаторів

групою або злочинною організацією,

якщо вони охоплювалися умислом

організаторів

Відповідальність

За злочини, у підготовці або вчиненні

інших учасників

котрих вони брали участь, незалежно

від тієї ролі, яку виконував кожен з

них

Кваліфікація зло- Чинне кримінальне законодав-

чину, вчиненого ор-    ство передбачає скоєння злочину ганізованою групою    організованою групою як кваліфі­куючу ознаку цілого ряду злочинів.

Причому характерним є розширення застосування у законі Цієї ознаки, починаючи з кінця 80-х pp., коли існування організованої злочинності почало усвідомлюватися гро­мадськістю і визнаватися у теорії, правозастосуванні та

276          Глава 5

правотворчій практиці як фактор, що значною мірою виз­начає сучасну криміногенну обстановку. Вчинення злочи­ну організованою групою нині є ознакою злочинів, перед­бачених у 33 статтях Особливої частини КК (у КК 1960 р. таких випадків було 17). Ця ознака дозволяє врахувати підвищену суспільну небезпеку відповідних посягань, адекватно оцінити діяння тих учасників організованої гру­пи, які безпосередньо не виконували об'єктивну сторону злочину. Тому не можна погодитися з категоричним твер­дженням, що ознака умисного вбивства при обтяжуючих обставинах — «організована група» зовсім зайва, як п'яте колесо у возі, оскільки вона не впливає і не може вплива­ти ні на кваліфікацію злочину, ні на призначення пока­рання за наявності п. 2 ст. 41 КК1.

Наявність організованої групи свідчить про більший ступінь згуртованості співучасників. Внаслідок цього при кваліфікації на перше місце виходить не індивідуальна роль кожного учасника у посяганні, характер виконува­них ним дій, а сама участь у групі, яка вчиняє злочин. Вчинення злочину в складі організованої групи оцінюєть­ся як скоєння злочину такою групою. Організована група виступає як колективний виконавець злочину, а кожний з її учасників також прирівнюється до виконавця, неза­лежно від того: він особисто виконує об'єктивну сторону злочину чи за завданням інших учасників організованої групи здійснює інші функції. Тому кожний учасник організованої групи несе відповідальність за всі злочини, вчинені такою групою з будь-якою його участю, кожному учаснику інкримінується спільний злочинний результат, якого досягла група.

Причому викладені вище положення належить врахо­вувати при кваліфікації злочинів, вчинених організованою групою, як у тих випадках, коли ця ознака передбачена диспозицією статті Особливої частини, так і тоді, коли за­конодавець не передбачає вчинення злочину організованою

1 Норманський М. Постанова Пленуму Верховного Суду України: нормативний акт чи коментар // Юридичний вісник України. — 1997. — №6.—С 17.

Кваліфікація злочинів, вчинених у співучасті                     277

групою як ознаку основного чи кваліфікованого (особливо кваліфікованого) складу злочину. В останньому випадку не посилюється відповідальність з врахуванням організовано­го характеру злочинної діяльності, але це впливає на оцін­ку дій всіх учасників групи як дій виконавців, що відпові­дають за спільний злочинний результат. Інколи це не вра­ховується у правозастосовній практиці.

Так, вироком судової колегії у кримінальних справах Вер­ховного Суду Української РСР від 24 липня 1990 р. засуджені за ряд злочинів Б. С, Б. Р., Б. Д. таТ. О. У ході попереднього і судо­вого слідства встановлено, що Т. О. замовив за велику винагоро­ду іншим засудженим вбивство двох громадян — К. та Т., причо­му поставив умову одночасного позбавлення їх життя. У ході го­тування до вбивства Б. С, Б. Р., Б. Д. утворили організовану злочинну групу — разом розробили та реалізували план вчинен­ня злочину, зокрема, встановили стеження за потерпілими та прослуховування їх домашніх телефонів, виготовили саморобну вогнепальну зброю та придбали боєприпаси до неї, а також засо­би для зміни зовнішності виконавців вбивства, здобули шляхом грабежу легковий автомобіль та підробили два комплекти номер­них знаків для нього. У зв'язку із ситуацією, що склалася, одно­часно вбити обох потерпілих винні не змогли.

Спочатку відповідно до спільної домовленості Б. Р. двома пострілами вбив К. у ліфті будинку. Під час вбивства інші учас­ники організованої групи знаходилися поблизу будинку. Б. Д., побачивши сторонніх осіб, вбіг у під'їзд, попередив Б. Р. про не­обхідність підніматися лише вверх, разом вони помістили у мішок труп потерпілого і заховали його у машинному відділенні ліфта. Трохи згодом Б. С. замив сліди крові, закрив на замок машинне відділення ліфта. Всі троє — Б. С, Б. Р., Б. Д. — на­ступної ночі перевезли труп і втопили його в озері, незабаром ще раз переховали його.

Через декілька днів іншого потерпілого — Т. — застрелив Б. С. У цей час два інших співучасники чекали його у автомашині, на якій разом втекли з місця вбивства, а згодом спалили її.

Органами попереднього розслідування дії всіх трьох були кваліфіковані (у частині вбивства) за статтею Особливої части­ни, яка передбачала відповідальність за вбивство з корисливих мотивів та двох або більше осіб. Оскільки Верховний Суд Україн­ської РСР розглядав справу про злочин, вчинений у Єревані, то

278          Глава 5

інкримінувалися відповідні статті КК Вірменської РСР. На той час кримінальне законодавство республік колишнього Союзу РСР не передбачало серед кваліфікуючих ознак вбивства вчинен­ня його організованою групою осіб. Така кваліфікація видаєть­ся правильною, оскільки вбивство і К., і Т. вчинене організова­ною групою. Наявність організованої групи Верховний Суду Ук­раїнської РСР визнав, оскільки врахував це як обтяжуючу відповідальність обставину при призначенні покарання.

Незважаючи на це, судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду Української РСР вирішила змінити кваліфіка­цію дій Б. С. та Б. Р. на статті, які передбачають умисне вбивство з корисливих мотивів і пособництво умисному вбивству з корис­ливих мотивів та двох або більше осіб (за чинним на той час за­конодавством України це: п. «а» ст. 93, ч. 6 ст. 19 — пп. «а», «г» ст. 93 КК), мотивуючи це тим, що кожний з них як виконавець вчинив вбивство одного потерпілого, виступивши пособником по факту вбивства іншого. Дії Б. Д. були перекваліфіковані на статті, які передбачають відповідальність за пособництво умисному вбивству з корисливості двох осіб з тих же мотивів, оскільки він безпосередньої участі у самому процесі позбавлення життя по­терпілих не брав1.

В тому випадку, коли саме по собі створення організова­ної групи передбачене у КК як окремий вид злочину, то вчи­нення злочину в складі такої групи потребує додаткової ква­ліфікації. Не можна погодитися з висловленою у літературі думкою про те: оскільки у ч. 2 ст. 258 КК вже передбачена відповідальність за терористичний акт, вчинений групою осіб за попередньою змовою, то вчинення терористичного акту організованою групою повністю охоплюється ч. 2 ст. 258 КК і не потребує ніякої додаткової кваліфікації2. При такій кри-

1              Судебные приговоры. Практика Верховного Суда Украины. — К.:

Юринком, 1995. — С. 25—26.

2              Семикін М. В. Створення терористичної групи чи терористичної

організації: кримінально-правове дослідження. - X.: Вид-воНац. ун-ту

внутр. справ, 2003. — С.31. Раніше аналогічну думку висловлювали

С. Гавриш та В. Ємельянов (див.: Гавриш С, Емельянов В. Відпові­

дальність за створення терористичної групи та терористичної органі­

зації у проекті КК України: окремі проблеми // Право України. — 2000. —

№ 10. — С 42).

Кваліфікація злочинів, вчинених у співучасті              279

мінально-правовій оцінці скоєного не буде враховано, що фактично вчинено два злочини, передбачені різними части­нами ст. 258 КК (ч. 2 — власне акт тероризму і ч. 4 — ство­рення терористичної організації). Випливає, що менш небез­печна форма співучасті (група осіб за попередньою змовою) ніби поглине більш небезпечну її форму (організовану гру­пу). Стане неможливо індивідуалізувати кваліфікацію тих, хто винен у вчиненні обох цих посягань, і тих, хто вчинив лише одне з них.

Кваліфікація зло- Мета створення і суть існування

чинів, вчинених у злочинної організації — вчинення

складі злочинних злочинів. Тому одним із питань, яке

організацій           виникає у ході розслідування і су-

дового розгляду справ про діяль­ність таких угрупувань, є питання про кримінально-пра­вову оцінку окремих злочинів, які вчиняються у їх складі учасниками цих організацій чи іншими особами.

З цього приводу в теорії кримінального права та на практиці панує позиція, відповідно до якої норми про відповідальність за діяльність злочинних організацій (їх організацію, участь у таких організаціях, участь у окре­мих посяганнях, вчинюваних цими організаціями) охоп­люють і всі злочини, вчинені у їх складі. Лише більш не­безпечні злочини (зокрема, умисне вбивство при кваліфі­куючих ознаках) мають кваліфікуватися за сукупністю. Незважаючи на те, що такий підхід існує тривалий час, закріплений у постановах Пленуму Верховного Суду Ук­раїни (щодо бандитизму), має численних прихильників, він видається хибним. Більш обґрунтованим є інше рішен­ня — злочини, вчинені в складі злочинної організації, слід кваліфікувати самостійно, за сукупністю зі статтями, які передбачають відповідальність за створення злочин­них організацій, участь у них чи у скоєних ними злочи­нах. На його користь можна навести такі аргументи.

1. Відоме положення, що стосовно злочинних органі­зацій відповідальність настає не лише за дії осіб, які зор­ганізувалися, а й за саму організацію для дії, лежить в ос­нові того, що відповідні злочини вважаються закінчени-

280          Глава 5

ми з моменту дій, спрямованих на створення організації чи вступу до неї. Визнання злочину закінченим означає, що всі діяння, вчинені після закінчення даного злочину, не охоплюються його складом і повинні отримати само­стійну кримінально-правову оцінку. Тому участь у складі злочинної організації у певному злочині не охоплюється нормами, які передбачають відповідальність за їх створен­ня, участь у такій організації.

Невідворотність кримінальної відповідальності, пов­

нота кримінально-правової кваліфікації вимагають, щоб

оцінці підлягали всі злочинні діяння, а не лише якась їх

частина. Виходячи з цього, можна твердити, що не можна

обмежуватися інкримінуванням лише створення органі­

зації, участі у ній і залишати поза увагою наступні зло­

чинні дії.

Індивідуалізація відповідальності передбачає, що

різну кримінально-правову оцінку повинні отримати по­

сягання тих осіб, котрі обмежилися лише організацією чи

вступом до злочинного співтовариства, і тих, які у її складі

вчиняли злочини. Необхідно індивідуалізувати також

відповідальність окремих учасників злочинної організації

з врахуванням характеру та активності їх діяльності, тоб­

то кількості та видів вчинених злочинних посягань. Це

також вимагає окремої кваліфікації не лише дій, спря­

мованих на створення організації чи вступ до неї, а й зло­

чинів, вчинених у її складі.

Кваліфікація злочинів, вчинених в складі злочинної

організації, за сукупністю зі статтями, які передбачають

відповідальність за їх створення чи участь, випливає з ви­

мог ст. ЗО КК. Вказівка нате, що організатор підлягає кри­

мінальній відповідальності за всі злочини, вчинені злочин­

ною організацією, якщо вони охоплювалися його умислом,

а інші учасники — за злочини, у підготовці або вчиненні

яких вони брали участь, може бути реалізована тільки за

умови, що такі злочини будуть кваліфіковані окремо.

Злочини, що полягають у створенні чи участі у зло­

чинній організації, з одного боку, та, які вчиняються в

складі такої організації, з другого — звичайно посягають

на різні родові та безпосередні об'єкти. Навряд чи є вагомі

Кваліфікація злочинів, вчинених у співучасті              281

підстави стверджувати, що суспільні відносини, які пору­шуються внаслідок вчинення окремих злочинів у складі злочинних організацій, виступають лише додатковим об'єктом відповідних посягань. Адже при їх вчиненні гро­мадська безпека (відносини якої порушуються при ство­ренні злочинних організацій чи участі у них) виступає лише одним з об'єктів, поряд з такими, як відносини із захисту здоров'я особи, власності тощо.

6.             Співвідношення санкцій, встановлених за організа­

цію злочинних співтовариств та участь у них, із санкці­

ями статей, які передбачають посягання, що звичайно вчи­

няються у складі злочинних організацій (тілесні ушкод­

ження, збройний опір владі, розбій), свідчить, що

диспозиції статей про відповідальність за організовану

злочинну діяльність не охоплюють злочинів, вчинених

у ході «функціонування» найбільш організованої фор­

ми співучасті. Кваліфікація аналізованих посягань

лише за статтями про створення злочинної організації

чи участь у ній призведе до юридично абсурдного стано­

вища, коли певні злочини, вчинені «одноосібно», кара­

тимуться тяжче, ніж посягання, скоєні у складі злочин­

ної організації.

Крім того, кваліфікуючими, особливо кваліфікуючи­ми ознаками багатьох злочинів, які звичайно вчиняються учасниками злочинних організацій, виступає їх вчинен­ня організованою групою. Якщо виходити з критикованої позиції, то випливає, що при наявності менш небезпечної форми співучасті скоєне отримає самостійну криміналь­но-правову кваліфікацію, а при найбільш небезпечній формі співучасті — такі посягання залишаться поза колом інкримінованих діянь, за них не буде окремо призначене покарання.

7.             Положення про звільнення від кримінальної відпо­

відальності учасника злочинної організації при позитивній

посткримінальній поведінці, встановлене ч. 2 ст. 255 КК,

передбачає таке звільнення лише щодо участі в організації

чи участі у злочинах, вчинюваних цією організацією. Не­

має жодних підстав вважати, що рядові учасники злочин­

них організацій або ж особи, які брали участь в окремих

282          Глава 5

їх злочинах, підлягають звільненню також за всі посяган­ня, вчинені у складі такої організації (включаючи вбив­ства, заподіяння тілесних ушкоджень, розбої, вимагання). А з цього випливає, що самі такі злочини не охоплюються даною статтею Особливої частини КК.

Разом з тим не можна залишати поза увагою те, що ви­кладена позиція про окрему кваліфікацію злочинів, вчи­нених в складі злочинних організацій, не стосується, при­наймні, одного злочину, в зв'язку з редакцією відповідної статті КК. Мова йде про ч. 4 та ч. 5 ст. 260 КК, де встанов­лена відповідальність за злочини, вчинені в складі не пе­редбачених законом воєнізованих або збройних форму­вань. У них передбачені, по суті, складені злочини (вста­новлена законодавцем сукупність злочинів), коли у межах однієї норми об'єднано посягання, які становлять собою самостійні злочини. Тому щодо аналізованих посягань обґрунтоване вище правило про необхідність кваліфікації злочинів, вчинених в складі злочинної організації, за су­купністю застосовуватися не може. Разом із тим пра­вильність рішення, прийнятого законодавцем, обрана ним редакція диспозиції та вид санкції цієї статті КК викли­кає серйозні сумніви. Застосування кримінальної відпові­дальності за створення не передбачених законом воєнізо­ваних або збройних формувань і вчинення злочинів у їх складі істотно спростилося б, коли ч. 4 та ч. 5 були взагалі виключені зі ст. 260 КК.

Таким чином, можна стверджувати, що самостійна кваліфікація окремих злочинів, вчинених у складі злочин­них організацій, визнання наявності в аналізованих ситу­аціях сукупності злочинів базується на принципах кримі­нально-правової кваліфікації, дозволяє досягти завдань кримінального закону.

Проблема кваліфі-              Суспільно небезпечні посягання

нації діянь, вчине- нерідко пов'язані з діяльністю коле­

них в складі колегі- гіальних органів. Таким чином, від-

альних органів     повідальність нібито розподіляєть-

ся на багатьох осіб і винні уникають особистої відповідальності за злочинні дії.

Кваліфікація злочинів, вчинених у співучасті              283

Наприклад, рішення про прийняття на навчання абітурієнта, який не набрав необхідного прохідного балу, виносить приймаль­на комісія закладу освіти; правління акціонерного товариства скеровує частину отриманих доходів на спонсорську допомогу, не зважаючи на наявність заборгованості із заробітної плати; тендер­на комісія вирішує закупити за рахунок бюджетних коштів не найкращі товари; правління банку надає кредит сумнівному по­зичальнику, ризикуючи коштами вкладників, тощо.

У зв'язку з кримінально-правовою оцінкою такого роду діянь у теорії кримінального права часто звертають увагу на необхідність розмежування відповідальності керів­ників колегіальних органів та їх рядових членів, вказу­ють, що відповідальності підлягає лише особа, яка затвер­дила рішення правління, комісії, ради або ж втілила його у життя шляхом видання наказу чи розпорядження, ви­конання інших розпорядчих дій. Так, В. Р. Мойсик, ана­лізуючи проблеми відповідальності за шахрайство з фінан­совими ресурсами у випадках, коли рішення про надання завідомо неправдивої інформації з метою отримання фінан­сових ресурсів приймається колегіальним органом, вка­зує, що відповідальність за незаконні дії колегіальних органів має нести службова особа, котра їх підписала або затвердила їх своїми наказами1.

Такий підхід викликає заперечення. По-перше, він призводить до того, що рядові учасники колегіальних органів, навіть ті, які активно виступали за прийняття злочинного рішення, справили на нього вирішальний вплив, залишаються безкарними. По-друге, не врахову­ються ситуації, за яких керівники колегіальних органів змушені підкорятися відповідним рішенням, реалізовува­ти їх, хоча самі особисто були проти таких рішень.

Так, головуючий в судовому засіданні змушений підписати і оголосити завідомо неправосудний вирок, якщо за це проголо­сувала більшість складу суду. Окрема думка головуючого, хоча і

1 Мойсик В. Р. Проблеми кримінальної відповідальності за шахрай­ство з фінансовими ресурсами: Дис. ... канд. юрид. наук. — К., 2002. — С 88.

284          Глава 5

була зафіксована в установленому порядку, проте аж ніяк не дає підстави для постановления іншого рішення.

По-третє, цілком можливі випадки, коли члени коле­гіального органу прагнуть «підставити» свого керівника, заставити його виконувати колегіальне рішення, розрахо­вуючи на власну безкарність. Тому не виключено, що керівник змушений буде нести відповідальність за чужі дії, що явно несправедливо і очевидно суперечить прин­ципам кримінально-правової кваліфікації.

Тому до питання про оцінку діянь учасників колегіаль­них органів, якими прийняте злочинне рішення, слід підходити більш виважено. При цьому можливі різно­манітні ситуації. Найбільшу актуальність у плані кваліфі­кації серед них становлять такі:

службова особа одноособово вчиняє ті дії, які можна

вчинити лише за рішенням колегіального органу, фактич­

но ігноруючи його наявність. Тобто, певне питання взагалі

не виноситься на колегіальний розгляд;

рішення колегіального органу фальсифікується (на­

приклад, підробляється протокол) і нібито на основі коле­

гіального рішення вчиняються дії;

члени колегіального органу вводяться в оману і прий­

мають «бажане» для службової особи рішення, не знаючи

фактичних обставин справи;

вчиняються дії всупереч рішенню колегіального

органу;

колегіальний орган приймає рішення, бажане для

певних осіб.

Стосовно оцінки перших чотирьох з наведених ситу­ацій особливих труднощів виникати не повинно. Так чи інакше, вони полягають в одноособових діях, які станов­лять собою перевищення службових повноважень чи зло­вживання службовим становищем.

На оцінці останнього випадку, коли рішення приймаєть­ся колегіальним органом, потрібно зупинитися. Для цього потрібно чітко виділити ситуації, які оцінюються. Видаєть­ся, що рішення колегіальних органів слід ділити на види залежно від ступеня їх обов'язковості та остаточності:

Кваліфікація злочинів, вчинених у співучасті              285

які мають бути затверджені керівником-єдинона-

чальником, мають для нього дорадчий характер;

які безпосередньо є підставою для прийняття рішен­

ня і обов'язкові для виконання керівником.

Крім того, потрібно окремо зупинитися на питаннях кваліфікації діянь:

керівників колегіальних органів;

тих членів колегіальних органів, які голосували чи у

інший спосіб брали участь у прийнятті злочинного рішення;

членів колегіального органу, які голосували проти

злочинного рішення чи утрималися при голосуванні.

За дії, вчинені на основі рішень колегіальних органів, які мають дорадчий характер, кримінальну відпові­дальність має нести лише керівник, котрий здійснює відповідні дії. Дорадчий, а, отже, необов'язковий харак­тер колегіального рішення означає, що у розвиток причин­ного зв'язку між діями учасників колегіального органу і суспільно небезпечними наслідками втручається само­стійний фактор, яким є поведінка керівника. Саме його дії закономірно, з необхідністю викликають наслідки. Діяльність же колегіального органу є, швидше, не причи­ною, а однією з умов настання наслідків корупційного ха­рактеру.

Дії, вчинені керівником відповідно до обов'язкового рішення колегіального органу, зустрічаються у двох різно­видах: а) коли таке рішення збігається з позицією керів­ника, який його втілює своїм наказом; б) коли керівник змушений підкоритися колегіальному рішенню, хоча він сам злочинних дій вчиняти не бажає. У першому випадку жодних проблем з кваліфікацією дій керівника не вини­кає — він підлягає відповідальності за діяння, вчинені на виконання рішення колегіального органу. В другому, оче­видно, відсутні суб'єктивні ознаки, характерні для злочи­ну, він виконує явно злочинне рішення, прийняте інши­ми особами. Однак виконання явно злочинного розпоряд­ження чи наказу, включаючи й рішення колегіального органу, не звільняє від відповідальності. З врахуванням наведеного такий керівник повинен розглядатися не як виконавець, а як пособник певного злочину.

286          Глава 5

Складніше вирішуються питання відповідальності учасників колегіального органу. Не викликає сумніву, що суб'єктом відповідальності сам колегіальний орган висту­пати не може. Тому має ставитися питання про відпові­дальність окремих фізичних осіб за дії кожного з них, вчи­нені у складі комісії, ради, правління тощо.

При цьому головним є обґрунтування причинного зв'язку між результатами голосування кожного учасника колегіального органу і рішенням органу в цілому. Воно пов'язане з визначенням внеску (частки, питомої ваги го­лосу) окремої особи у спільне рішення. При цьому важли­вими видаються такі міркування.

Причинний зв'язок слід встановлювати не між діями кожного учасника колегіального органу і спільним резуль­татом, а:

—            між діями окремих учасників і рішенням колегіаль­

ного органу в цілому;

—            між цим рішенням і наслідками, які настали.

Якщо виходити з класичних засад, то причинного

зв'язку між діями учасника, який проголосував за певне рішення, і його наслідками можна й не виявити. Адже концепція conditio sine qua поп, її складова — «уявне ізо­лювання дії» передбачає, якщо без певної дії наслідки все одно настали б, то ця дія не визнається причиною наслідку. Якщо рішення прийняте «із запасом голосів», то й голос окремого учасника у цілому не став вирішальним. Безпе­речно, можна обгрунтувати відповідальність за умови, що цей колегіальний орган наділений ознаками злочинної організації, кожний з учасників якої відповідає за все, вчинене організацією. Однак далеко не всі колегіальні органи виступають такими організаціями.

Інша оцінка має даватися зв'язку між голосуванням окремого учасника і спільним рішенням колегіального органу. Характер зв'язків між кожним з учасників та ор­ганом в цілому, механізм прийняття рішень шляхом го­лосування такий, що всі є рівними у прийнятті рішення, однаково впливають на нього, голос кожного є вирішаль­ним. При цьому менше значення надається характеру

Кваліфікація злочинів, вчинених у співучасті              287

поведінки конкретного учасника, а більше — факту належ­ності до колегіального органу, який прийняв рішення. Тому видається прийнятним вважати наявність причин­ного зв'язку між діями кожного, хто проголосував «за», і рішенням, прийнятим колегіальним органом.

Виходячи з наведеного, пропонується запровадити пра­вило: якщо злочин вчинено внаслідок виконання рішення колегіального органу, то за нього несе відповідальність кожний учасник такого органу, який голосуванням чи у інший спосіб сприяв його прийняттю.

Конкретизуючи і розвиваючи наведене правило, слід вказати на таке. Якщо рішення колегіального органу є ос­таточним і обов'язковим (не потребує затвердження одноособового керівника), то особи, які його прийняли, відповідають як виконавці відповідного злочину. Тоді ж, коли таке рішення має дорадче значення, то особи, які прийняли його, виступають як пособники злочинних діянь керівника, що своїм наказом затверджує і реалізує коле­гіальне рішення. Пособництво ж має місце у формі усу­нення перешкод до вчинення відповідного злочину. Адже наявність колегіального рішення (нехай і дорадчого за своїм значенням) є однією із умов для відповідного наказу керівника, для того, щоб він зміг зловжити своїм службо­вим становищем. При відсутності згоди ради, комісії, ко­легії, правління керівник змушений виходити за межі своїх повноважень, вчиняти перевищення влади чи служ­бових повноважень.

Не викликає сумніву, що відповідальність за дії, вчи­нені при прийнятті колегіального рішення, покладати можна лише на осіб, які виступали «за» прийняття тако­го рішення.

Слід зазначити, що відповідальність учасників за дії, вчинені в складі колегіальних органів, можлива лише тоді, коли рішення приймаються відкритим голосуванням чи позиція окремого його учасника може бути виявлена і за­фіксована якимось іншим чином.

288          Глава 5