§ 2. Нагляд за законністю та обгрунтованістю притягнення громадян до кримінальної

відповідальності і реалізацією права обвинуваченого (підозрюваного) на захист

Притягнення особи до обвинувачення — одне з найважливіших процесуальних рішень, яке приймається слідчим по кримінальній справі. Воно означає, що особа, якій пред'явлено обвинувачення, притягається до кримінальної відповідальності і їй інкримінується вчинення конкретного злочину, з приводу якого провадиться розслідування. Воно полягає в тому, що слідчий у встановленому кримінально-процесуальному законом порядку виносить мотивовану постанову (постанову про притягнення особи якобвину-ваченого), за якою певна особа обвинувачується у вчиненні конкретного злочину (злочинів), описаного і кваліфікованого у постанові (ст. 131 КПК України). При цьому закон ставить перед слідчим (прокурором) двоєдине завдання: по-перше, щоб кожна особа, яка вчинила злочин, була притягнута до відповідальності і, по-друге, щоб жоден невинний не був покараний (ст. 2 КПК України). Ця вимога конкретизується в правовій нормі, яка встановлює, що «ніхто не може бути притягнутий як обвинувачений інакше ніж на підставах і в порядку, встановлених законом» (ст. 5 КПК України).

Підстава для притягнення до обвинувачення визначена в

166

законі як наявність достатніх доказів, які вказують на вчинення злочину певною особою (ст. 131 КПК України). Порядок пред'явлення обвинувачення закріплений у статтях 140—142, 144 КПК України.

У відповідності з Законом України «Про прокуратуру» нагляд за законністю в діял ьності органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю, має своїм завданням сприяння: 1) виконанню вимог закону про невідворотність відповідальності за вчинений злочин; і 2) запобіганню незаконного притягнення особи до кримінальної відповідальності (ст. 29 Закону). Прокурорський нагляд спрямований на те, щоб ніхто незаконно або необгрунтоване не був притягнений до кримінальної відповідальності.

У наказі Генерального прокурора України № 4 від 18 жовтня 1996 року «Про організацію роботи слідчого апарату органів прокуратури і прокурорського нагляду за додержанням законів органами попереднього слідства та дізнання» звертається увага прокурорів на необхідність періодично перевіряти у підпорядкованих прокуратурах організацію та стан нагляду за законністю притягнення громадян до кримінальної відповідальності. При наявності недоліків або порушень закону вживати відповідних заходів реагування (п. 7 наказу).

До завдання наглядаючого прокурора входить забезпечення суворого дотримання встановленого законом процесуального порядку притягнення до кримінальної відповідальності і пред'явлення обвинувачення. Як відомо, єдиною підставою кримінальної відповідальності є склад злочину (сукупність означених у кримінальному законі ознаків, за наявності яких суспільне небезпечне діяння визнається злочином) в діянні особи (ст. 131 КПК). Тому, перевіряючи законність та обгрунтованість притягнення особи до обвинувачення, прокурору необхідно визначити:

1) чи достатньо доказів для притягнення особи до кримінальної відповідальності;

2) чи відповідають висновки слідчого вимогам матеріального і процесуального закону.

Кримінально-процесуальне законодавство не містить вимоги зібрати всі необхідні і можливі докази по справі, встановити всі обставини, що підлягають доказуванню на момент притягнення особи до обвинувачення. Обвинувачений — ще не винний в кримінально-процесуальному розумінні, оскільки в постанові про притягнення як обвинуваченого слідчий висловлює свою думку про винність особи, яка склалася на підставі оцінки їм наявних доказів на момент прийняття рішення.

На час винесення постанови про притягнення до обвину-

167

вачєння повинно бути доведено, що: 1) діяння, з приводу якого провадиться розслідування, дійсно мало місце; 2) вчинене воно особою, про притягнення якої до обвинувачення вирішується питання; 3) у діянні цієї особи міститься склад злочину, передбаченого кримінальним законом; 4} відсутні обставини, які виключають провадження по справі і кримінальну відповідальність цієї особи або ж дозволяють замінити її заходами суспільного чи адміністративного впливу.

Що слід розуміти під «достатністю доказів», які повинні у відповідності до вимог закону вказувати на вчинення злочину певною особою? Поняття «достатність» охоплює і кількісну, і якісну сторони явища. Докази, які лежать в основі прийнятого рішення, повинні бути достовірними, а їх кількість повинна складати сукупність, яка дозволить прийняти правильне рішення. З урахуванням викладеного під достатніми доказами відповідно до акту притягнення до обвинувачення слід розуміти достовірні відомості, зібрані, перевірені та оцінені слідчим, у встановленому законом порядку. Вони в своїй сукупності призводять до єдиного і твердого висновку на даний момент розслідування проте, що певна особа вчинила злочин, передбачений кримінальним законом, і не підлягає звільненню від відповідальності за нього. Таким чином, прокурор повинен керуватися тим, що на етапи притягнення особи до обвинувачення слідчим повинні бути зібрані докази в межах, необхідних для даної стадії розслідування.

Перевіряючизібраніпосправідокази, об'єктивної всебічно оцінюючи їх, прокурор повинен переконатися в тому, що факти, на підставі яких здійснюється обвинувачення, дійсно встановлені і що прийняте слідчим за ними рішення — єдине правильне. Інший підхід прокурора до оцінки питання про законність пред'явлення обвинувачення не може забезпечити ні режим законності у стадії попереднього розслідування, ні захист прав громадян від можливих порушень.

У відповідності з законом копія постанови про притягнення до обвинувачення негайно направляється прокурору (ч. З ст. 132 КПК України), що дозволяє йому вчасно реагувати на порушення закону.

Постанова про притягнення до обвинувачення повинна відповідати загальним вимогам, що пред'являються до кожної постанови слідчого (прокурора): містити відомості про місце і часЇЇ складання, посаду і прізвище особи, що виносить постанову, справу, у якій провадиться розслідування (ст. ст. 131,132 КПК, а при зміні або доповненні обвинувачення—ст. 141 КПКУкраїни), докази, на підставі яких прийнято рішення, а також бути об грунтованою (ст. 130 КПК України). Крім того, у постанові необхідно вказати: прізвище, ім'я, по батькові

168

обвинуваченого, день, місяць та рік його народження, злочин, у вчиненні якого обвинувачується дана особа, час, місце та інші обставини вчинення злочину, наскільки вони відомі слідчому, і стаття кримінал ьного закону, якою передбачається цейзлочин(ст. 132 КПКУкраїни). Постанова про притягнення до обвинувачення складається з трьох частин — вступної, описово-мотивувальної і резолютивної. Вступна частина постанови містить відомості про те, де, коли, по якій справі виноситься постанова. В описово-мотивувальній частині викладаються обставини вчиненного діяння, робиться висновок проте, що він охоплюється складом злочину, передбаченого кримінальним законом, і провадиться кваліфікація за конкретною статтею (і частиною) Кримінального кодексу. В резолютивній частині слідчий констатує необхідність притягнення певної особ и до обвинувачення за конкретною статтею (і частиною) Кримінального кодексу. Постанову підписує слідчий, який її виніс.

Прокурор повинен перевірити, чи додержані слідчим вимоги, що пред'являються законом до постанови про притягнення до обвинувачення. При цьому прокурор повинен виходити з того, що обгрунтованість пред'явлення обвинувачення означає, передусім, відповідність висновку, який взято за основу рішення слідчого, фактичним обставинам, які встановлені по криминальній справі. Інакше кажучи, обгрунтованість притягнення до обвинувачення можна визначити як, наявність встановлених у відповідності з законом фактичних даних (доказів), сукупність яких достатня для переконливого висновку про вчинення даною особою конкретного злочину. Причому докази, які лежать в основі пред'явлення обвинувачення, повинні бути встановлені слідчим з можливою для даного етапу розслідування повнотою, що далеко не завжди означає їх вичерпну доведеність. Обставини, що не зв'язані з суттю і формулюванням обвинувачення і що не впливають на характер висновку слідчого, можуть встановлюватися з меншим ступенем точності, оскільки їх доказування є задачею наступного етапу розслідування.

Кримінально-процесуальне законодавство вимагає від слідчого складання мотивованої постанови про притягнення до обвинувачення (ст. 131 КПКУкраїни). Разом з тим, закон не розкриває, з чого складається умотивування постанови, чи обов'язково у ньому вказувати докази, які обґрунтовують висновок слідчого.

Мотивування є невід'ємною властивістю процесуального рішення слідчого. Мотивування є сукупністю фактичних, правових і етичних мотивів, що приводять до певних висновків по справі і які висловлюють переконання слідчого в законності, обгрунтованості та справедливості його дій.

169

Відсутність мотивування може призвести до помилки під час притягнення осіб як обвинувачених, обмежує право обвинуваченого на захист. Крім того, відсутність мотивування позбавляє прокурора можливості визначити обгрунтованість пред'явленого обвинувачення на підставі вивчення копії постанови слідчого. У тих випадках, коли у прокурора ви никають сумніви в обгрунтованості пред'явленого обвинувачення, він повинен витребувати матеріали кримінальної справи або викликати слідчого на доповідь і заслухати його пояснення. Якщо прокурор дійде висновку, що обвинувачення пред'явлене без достатніх підстав, йому слід скасувати постанову слідчого і дати вказівки про з'ясування необхідних обставин і провадження конкретних слідчих дій.

На практиці мають місце такі ситуації, коли прокурор, не скасовуючи незаконні і необгрунтовані постанови слідчих про притягнення до обвинувачення, дає вказівку про провадження конкретних слідчих дій, направлених на з'ясування обставин, що можуть бути покладені в основу обвинувачення. Така практика є незаконною. Прокурор повинен скасовувати кожну незаконну і необгрунтовану постанову слідчого з усіма випливаючими звідси наслідками.

Рішення прокурора про скасування незаконної чи необгрунтованої постанови слідчого повинно бути висловлене у формі умотивованої постанови. Приймаючи таке рішення, прокурор не тільки констатує порушення закону або помилку слідчого, але й повинен забезпечити належний хід подальшого розслідування у справі.

Обвинувачення з самого початку повинно формул юватися якомога чіткіше, щоб обвинувачений, ознайомившись з ним, ясно зрозумів всі фактичні і юридичні ознаки злочину, який йому поставлено за провину. По кожній справі воно повинно містити всі необхідні елементи: фактичний зміст і правову кваліфікацію. Від кожного з елементів вимагається повнота і достатність, на що особливу увагу звертає прокурор, який наглядає за дотриманням законів органами попереднього розслідування. Так само прокурор перевіряє правильність юридичної кваліфікації. Звинувачення визнається неповним, якщо в ньому не вказані ті або інші статті закону, які підлягають застосуванню.

При здійсненні нагляду прокурори повинні приділяти значну увагу питанню індивідуалізації слідчим обвинувачення, коли до кримінальної відповідальності притягується декілька осіб або одній людині пред'являється обвинувачення у вчиненні декількох злочинів. При притягненні кількох осіб до обвинувачення у відношенні кожної з них обвинувачення формулюється в окремій постанові. Коли ж одній особі пред'являється обвинувачення у вчиненні кількох злочинів, тоді в

170

описово-мотивувальній частині постанови про притягнення до кримінальної відповідальності кожний із злочинів, який інкримінується даному обвинуваченому, викладається окремо з вказівкою тієї кримінально-правової норми, за якій кваліфіковані відповідні дії.

Індивідуалізація і конкретизація обвинувачення є необхідною умовою здійснення обвинуваченим свого права на захист. Пленум Верховного Суду України у постанові від 25 березня 1988 року «Про застосування судами кримінально-процесуального законодавства, що регулює повернення справ на додаткове розслідування» зазначив, що, коли пред'явлено неконкретне обвинувачення, зокрема, не вказані час, місце, спосіб, мотив, а також інші ознаки складу злочину, стаття (її частина) закону, якою цей злочин передбачено, не дана юридична оцінка кожному діянню, якщо особа обвинувачується у вчиненні декількохзлочинів, то це є суттєвим порушенням кримінально-процесуального закону і безумовною підставою для повернення справи на додаткове розслідування (п. 13).

Після притягнення особи до обвинувачення вона набуває ряд процесуальнихправ, здійснення яких має істотне значення щодо її захисту. Закон зобов'язує слідчого не тільки викласти обвинуваченому його права, закріплені у ст. 142 КПК України, але й роз'яснити їх суть у дохідливій формі. Права обвинуваченого забезпечуються належним виконанням своїх обов'язків органами попереднього розслідування. Ці обов'язки полягають у неприпустимості перекладення обов'язку доказування на обвинуваченого, в об'єктивному розгляді заявлених клопотань, у тому числі про відведення слідчого, забезпечення можливості захищатися самому або з допомогою захисника і т. ін. Здійснюючи нагляд за дотриманням законів під час розслідування злочинів, прокурор стежить за тим, щоб виконання цих прав обвинуваченого було забезпечене слідчим.

Велике значення для додержання прав обвинуваченого має допуск до участі у справі захисника. Закон зобов'язує особу, що провадить дізнання, слідчого, прокурора ще до першого допиту підозрюваного, обвинуваченого роз'яснити їм право мати захисника та скласти про це протокол, а також надати підозрюваному, обвинуваченому можливість захищатися встановленими законом засобами від пред'явленого обвинувачення та забезпечити охорону його особистих та майнових прав (ч. 2 ст. 21 КПК України). Закон передбачає, що захисник допускається до участі у справі з моменту пред'явлення обвинувачення, а у випадку затримання особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, або застосування запобіжних заходіву вигляді ув'язнення під варту—з моменту

171

оголошення йому протоколу затримання або постанови про застосування запобіжи их заходів, проте не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту затримання (ч. 2 ст. 44 КПК). Здійснюючи нагляд за додержанням права обвинуваченого (підозрюваного) на захист, прокурор звертає увагу на:

— момент допущення захисника до участі у справі у відповідності із законом (ч. 2 ст. 44 КПК);

— забезпечення слідчим можливості обвинуваченому (підозрюваному) мати захисника та побачитися з ним сам на сам до першого допиту (ч. 2 ст. 48, п. 8, ч. 1 ст. 142 КПК);

— порядок пред'явлення обвинувачення, у відповідності з яким присутність захисника є обов'язковою (за винятком випадків, передбачених ч. 1 ст. 46 КПК);

— додержання права захисника знайомитися з матеріалами, що обґрунтовують затримання підозрюваного чи обрання запобіжного заходу або пред'явлення обвинувачення; його прав при провадженні слідчих дій, а також інших прав (ст. 48 КПК);

— забезпечення обов'язкової участі захисника у справах осіб, що підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину у віці до вісімнадцати років; у справах про злочини осіб, що через свої фізичні чи психічні вади {німі, глухі, сліпі та ін.) не можуть самі реалізувати своє право на захист; у справах осіб, що не володіють мовою, якою ведеться судочинство; коли санкція статті, за якою кваліфікується злочин, передбачає смертну кару; при провадженні щодо застосовування примусових заходів медичного характеру (ст. 45, ч. З ст. 46 КПК).

Перевіряючи законність та обгрунтованість притягнення особи до обвинувачення, прокурор з'ясовує, чи не обмежувалися права захисника, зокрема, при провадженні слідчих дій, у тому числі які виконувалися за клопотаннями захисника та обвинуваченого, чи забезпечена захиснику можливість зустрітися з обвинуваченим віч-на-віч, роз'яснити своєму підзахисному суть пред'явленого обвинувачення, визначити і погодити з ним свою позицію у справі та інші (ст. 48 КПК). Прокурор повинен виходити этого, що, допускаючи захисника до участі у справі, слідчий зобов'язаний створити йому необхідні умови для виконання покладених на нього функцій. Зокрема, закон зобов'язує особу, що провадить дізнання, слідчого вчасно повідомляти захиснику про час і місце провадження слідчих дій, які здійснюються за участю підозрюваного або обвинуваченого, або за клопотанням захисника; розглядати у строк не більш ніж три дні клопотання підозрюваного, обвинуваченого і захисника про провадження будь-яких слідчих дій і задовольняти їх, якщо обставини, відносно встановлення яких заявлене клопотання, мають

172

значення у справі (ч. 4 ст. 48, ч. 1 ст. 129 КПК України). Про результати розгляду клопотань слідчий зобов'язаний повідомити зацікавленій особі, а при повній або частковій відмові у задоволенні клопотання — винести постанову з зазначенням мотивів відмови (ч. 2 ст. 129 КПК).

Здійснюючи нагляд за забезпеченням права обвинуваченого (підозрюваного) на захіст, прокурору слід враховувати, що активна участь захисника у попередньому розслідуванні кримінальних справ необхідна не тільки для забезпечення інтересів обвинуваченого, але і для підвищення якості розслідування даного злочину. Захисники знаходять у справі різноманітні недогляди і недоробки слідчого, на що звертають його увагу, складають відповідні клопотання. За своїм характером ці клопотання можуть бути пов'язані з неповнотою слідства, неправильністю сформульованого обвинувачення, невірною кваліфікацією злочину ітакеін. Захисник має право оскаржити будь-які дії та рішення слідчого. Ці скарги направляються прокуророві, який зобов'язаний розглянути їх на протязі трьох днів і повідомити заявнику про результати розгляду (ст. ст. 234, 235 КПК).