§ 3. Прокурорський нагляд за законністю додержання приводів і підстав до порушення кримінальної справи
Відповідно до статті 94 КПК приводами до порушення кримінальної справи є:
1) заяви або повідомлення підприємств, установ, організацій, службових осіб, представників влади, громадськості або окремих громадян;
2) повідомлення представників влади, громадськості або окремих громадян, які затримали підозрювану особу на місці вчинення злочину або з речовими доказами;
3) явка з повинною;
4) повідомлення, опубліковані в пресі;
5) безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину.
Даний в законі перелік приводів до порушення кримінальної справи є вичерпним. Тому прокурор повинен здійснювати нагляд за тим, щоб приводом до порушення кримінальної справи служили джерела, встановлені в кримінально-про-цесуапьному законодавстві. При цьому слід враховувати правильність процесуального оформлення інформації, що стала приводом до порушення кримінальної справи. Зокрема, заяви та листи громадян, адресовані органам, правомочним здійснювати кримінально-процесуальну діяльність, усне або письмове повідомлення про вчинений або підготов-люваний злочин. Усна заява, вже після початку кримінального процесу, заноситься до протоколу, який підписують заявник та посадова особа органу дізнання, яка прийняла заяву, слідчий, прокурор або суддя. Письмова заява повинна бути підписана особою, від якої вона виходить. Заявнику обов'язково роз'яснюється відповідальність за завідомо неправдивий донос за ст. 178 КК, про що робиться відмітка у
131
протоколі, засвідчувана підписом заявника (ст. 96КПК). При отриманні заяви і оформленні протоколу необхідно засвідчитися в особі заявника.
Цей встановлений законом порядок є однією з гарантій одержання достовірних фактичних даних, на підставі яких мають вирішуватися питання про порушення кримінальної справи.
Анонімні повідомлення не являються приводом до порушення кримінальної справи. Якщо прокурор встановить, що в них містяться конкретні факти, які свідчать про підготовку або вчинення злочину, то він повинен дати вказівки органам попереднього слідства або самостійно зробити необхідну перевірку, при підтвердженні цих фактів кримінальна справа може бути порушена. Приводом в цьому випадку буде безпосереднє виявлення відповідним органом або посадовою особою ознак злочину. Сама ж анонімна заява або лист розглядається лише як сигнал про злочин, який не має процесуального значення! став лише приводом для реалізації адміністративне-владної, а не кримінально-процесуальної перевірки. На практиці проведенням перевірочних дій за анонімними повідомленнями займаються оперативні працівники органів дізнання, насамперед— міліції, СБУ та ін.
Як сигнал про злочин, який не є процесуальним приводом до порушення кримінальної справи, прокурор повинен розглядати також заяви, зроблені телефоном, навіть якщо особа, що звертається, називає дані про себе. Такі заяви повинні бути зареєстровані черговим органу внутрішніх справ у вигляді телефонограми і негайно перевірені в рамках адміністративних повноважень міліції. При підтвердженні фактів, які перевіряються, приводом до порушення справи буде безпосереднє виявлення ознак злочину посадовою особою.
При здійсненні нагляду прокурор повинен мати на увазі:
1. Взаявах і листах, які виступають як привід до порушення кримінальної справи, повинні міститися конкретні відомості, що вказують на підготовку або вчинення злочину. При цьому не вимагається, щоб заявник висловлював прохання про притягнення винної особи до кримінальної відповідальності. В силу принципу публічності (офіційності), діючому в кримінальному судочинстві України, це питання вирішується незалежно від волі заявника. Проте справи приватного і приватно-публічного обвинувачення (ст. 27 КПК) можуть порушуватися тільки за скаргою потерпілого. Тому у зверненні потерпілого в обов'язковому порядку повинно міститися прохання про притягнення винуватого до кримінальної
132
відповідальності. Лише в виняткових випадках, якщо справа має особливе громадське значення або потерпілий у цій справі в силу безпомічного стану, залежності від обвинуваченого або з інших причин не в змозі захищати свої права і законні інтереси, прокурор має право порушити таку справу і за відсутності скарги потерпілого;
2. Повідомлення підприємств, установ, організацій і службових осіб повинні бути зроблені в письмовій формі, виходити від імені відповідного підприємства (установи, організації) або конкретних службових осіб і містити вказівки на певні факти, свідчити про вчинок, який містить ознаки злочину. Суть повідомлення полягає в офіційній інформації компетентного органу, наділеного правом порушувати кримінальні справи, про вчинений абоготовлюванийзлочин.Якофіційний документ, таке повідомлення підписується відповідальною особою і виконується на бланку підприємства (установи, організації) або на листі ставиться його штамп. Повідомлення підприємства (установи, організації) обов'язково засвідчується круглою печаткою. Водночас з повідомленням надаються матеріали, які підтверджують наявність діяння з ознаками злочину (акти ревізій, службових перевірок, документи, пояснення відповідальних осіб та ін.).
Повідомлення про злочин можуть надходити не тільки від державних підприємств (установ, організацій), але і від ко-лективнихі приватних, релігійнихорганізацйї, а також іноземних юридичних осіб, які розташовані в Україні (наприклад представництв іноземних банків і підприємств, посольств і консульств, туристичних і спортивних організацій тощо), оскільки їхні інтереси знаходяться під захистом кримінального законодавства України.
Статті, нотатки та листи, які опубліковані в пресі, є приводами до порушення кримінальної справи незалежно від того, як до цього відноситься автор публікації. Не має також значення приналежність друкованого видання (приватна, колективна, державна газета або журнал) та форма публікації (стаття, лист, повідомлення тощо). Необхідно, щоб в публікації містилися відомості про обставини, які мають ознаки злочину.
Прокурор повинен не залишати без уваги повідомлення по радіо, телебаченню про обставини, що містять ознаки злочину.
В випадку надсилання редакцією до органу дізнання, слідчому, прокурору або до суду неопублікованих листів, в яких містяться відомості про злочинні дії, приводом слід вважати підстави, передбачені п. З ст. 94 КПК.
3. Повідомлення громадських організацій містять інформацію про вчинений або підготовлюваний злочин. Така
133
інформація надходить з громадської організації в компетентні органи, які наділені правом здійснювати кримінально-процесуальну діяльність. Повідомлення повинно бути зроблене у письмовій формі і підписано особами, які мають право діяти від їх імені, засвідчені штампом чи печаткою або написані на фірмовому бланку. У ньому вказуються відомості (час, місце вчинення діяння тощо) про факти, що містять ознаки злочину. До повідомлення можуть додаватися наявні в розпорядженні громадської організації матеріали про злочин. Дані матеріали можуть бути передані і як самостійні документи, що розглядаються у цихвипадкахяк приводи до порушення кримінальної справи. Як повідомлення громадських організацій слід розглядати направлені в органи попереднього слідства, прокуророві або суду протоколи зборів цих організацій (витяги з протоколів), де обговорювалися факти, які свідчать про злочин.
4. Явка з повинною—це добровільне особисте звернення громадянина до органів дізнання, слідчого, прокурора або суду із заявою про вчинений ним злочин. Заява може бути і про злочин, що готується (на стадії приготування чи замаху).
Під час явки з повинною прокурор повинен перевірити, чи встановлена особа, яка з'явилася, і чи складений протокол, в якому докладно викладена зроблена нею заява. Протокол явки з повинною підписується особою, яказ'явиласьз повинною, і особою, що проводить дізнання, слідчим прокурором або судом, склавшим протокол. Слід відзначити, що відомості, повідомлені особою, яка з'явилась з повинною, підлягають ретельній перевірці, оскільки можливі самообмова або приховування більш тяжкого злочину.
Від явки з повинною прокурору слід відрізняти щиросердне розкаяння, а такожзізнання особи, що підозрюється, на допитах після затримання. Оформлення в таких випадках показань, що даються, шляхом складання протоколу проявку з повинною прокурором повинно визнаватися незаконним.
Явка з повинною віднесена кримінальним законом до числа обставин, які пом'якшують відповідальність винного.
5. Безпосереднє викриття органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину є приводом до початку кримінального процесу в тих випадках, коли ці органи і службові особи в процесі виконання своєї службової діяльності безпосередньо виявляють діяння, в яких є ознаки злочину.
Слідчий, посадова особа органів дізнання можуть виявити ознаки злочину, що готується до вчинення, вході розслідування кримінальних справ, які знаходяться у їхньому провадженні. Ознаки злочину можуть бути встановлені органом дізнання такожу процесі проведення оперативно-розшукових заходів,
134
здійснення адміністративної діяльності, наприклад, забезпечення охорони громадського порядку, паспортного режиму, безпеки дорожнього руху тощо.
Прокурор виявляє ознаки злочину при здійсненні своїх наглядових або інших функцій. Суд або суддя можуть виявити ознаки злочину при здійсненні правосуддя у кримінальних, цивільних і арбітражних справах, а також у справах про адміністративні правопорушення.
Всі заяви, листи і повідомлення про злочини, що надійшли до органу внутрішніх справ, незалежно від того, хто конкретно їх прийняв, підлягають негайній реєстрації в книзі обліку заяв та повідомлень про злочини, яка знаходиться в черговій частині органу внутрішніхсправ. Отримавши інформацію про вчинок, що містить ознаки злочину, черговий повинен вжити необхідних заходів щодо його припинення, встановлення осіб, які його вчинили, та обставин події.
Частина 2 ст. 94 КПК передбачає, що для порушення кримінальної справи крім приводу потрібна ще підстава — достатні дані, що вказують на ознаки злочину. У стадії порушення кримінальної справи, як правило, відсутня вичерпна інформація про всі ознаки складу злочину. Якщо визнати підставою до порушення кримінальної справи склад злочину, то незаконним стане кожний випадок порушення кримінальної справи за нерозкритим злочином. Адже доки не встановлено, хто вчинив злочин — немає суб'єкту, обов'язкової ознаки будь-якого складу злочину. Цілком може виявитися, що суспільне небезпечну дію вчинила особа, яка не є суб'єктом злочину (наприклад, неосудна).
Завдання встановлення суб'єкту і суб'єктивної сторони складу злочину вирішує наступна за порушенням кримінальної справи стадія — стадія попереднього слідства. Тільки після провадження слідчих дій можна говорити про певну міру доведеності вини особи у вчиненні злочину. Встановити особу, яка вчинила злочин, засобами попередньої перевірки заяв, повідомлень про злочин неприпустимо.
Підстава порушення кримінальної справи — це наявні у розпорядженні компетентного органу достатні дані, що вказують на ознаки об'єктивної сторони злочину. Відповідно до структури об'єктивної сторони складу злочину можна говорити про ознаки, що характеризують причини, наслідки, місце, час та інше злочину. Але тільки наявність у органів слідства, прокурора або суду відомостей про ознаки діяння та ознаки наслідків його вчинення, можуть впливати на виникнення того чи іншого кримінально-процесуального право-відношення. Таким чином, у кримінально-правовому значенні поняття «ознаки злочину» містить у собі всі ознаки складу злочину, а у кримінально-процесуальному значенні — лише
135
ознаки діяння та наслідків, що наступили. Проте й ознака діяння та ознака наслідку злочину не за всяких обставин, та й не кожна з них відіграє однаково важливу роль у вирішенні питань про початок кримінального процесу і тим більше про порушення кримінальної справи. В залежності від того, які дані про наявність (відсутність) ознак злочину має у своєму розпорядженні орган попереднього слідства, прокурор або суд—істотні (людські жертви, катастрофи, інші тяжкі наслідки) або неістотні (заподіяння незначних матеріальних збитків, або незначної шкоди здоров1 ютощо) достовірно або ймовірно законним для кожного з них буде прийняття одного з процесуальних рішень: розпочати попередню перевірку заяви (повідомлення) про злочин, порушити або відмовити у порушенні кримінальної справи.
Це загальне правило, проте слід визнати, що воно має виняток. Законом (ст. ст. 114-1, 227 КПК) передбачена можливість давання начальником слідчого відділу і прокурором вказівок слідчому (органу дізнання) про провадження попереднього слідства. Дана в письмовій формі, така вказівка обов'язкова для виконання органом попереднього слідства, якому вона адресована. Почати ж розслідування, не порушивши кримінальної справи, неможливо. Таким чином, на практиці інколи складається ситуація, коли слідчий (орган дізнання) зобов'язаний порушити кримінальну справу, навіть якщо він не згоден з думкою прокурора (начальника слідчого відділу). Слідчий (особа, що провадить дізнання) має право оскаржити цю вказівку вищому прокурору, але це не зупиняє ЇЇ виконання.
4. Прокурорський нагляд за додержанням
законних прав і виконанням обов'язків
суб'єктами стадії порушення
кримінальної справи
До суб'єктів стадії порушення кримінальної справи відносяться: орган дізнання, особа, що провадить дізнання, слідчий, прокурор, суддя, заявник, потерпілий, особа, що з'явилася з повинною. Фактично ж осіб, що беруть участь у стадії порушення кримінальної справи, значно більше. До них також відносяться: представник потерпілого, особа, що вчинила злочин, ЇЇ захисник, спеціаліст, понятий, перекладач, особа, якій відомі обставини злочину, особа, що затримала підозрювану особу на місці вчинення злочину. Класифікувати учасників початкової стадії процесу за мірою зацікавленості,
особливостями процесуального положення та характером процесуальної діяльності можна таким чином:
1} державні органи та службові особи, що здійснюють попередню перевірку заяви (повідомлення) про злочин;
2) особи, які зацікавленіу підсумкахостаточного вирішення первинної інформації про злочин;
3) особи, що залучаються до кримінального процесу у зв'язку з збиранням доказів;
4) особи, що виконують під час попередньої перевірки заяв і повідомлень про злочини допоміжні функції1.
Чинне кримінально-процесуальне законодавство надає особам, що беруть участь у стадії порушення кримінальної справи, обмежене коло суб'єктивних прав і обов'язків, реалізація яких не може в повному обсязі задовольнити їх інтереси. Недостатнє регулювання правового положення осіб, що беруть участь в первісній стадії процесу, негативно відбивається на практиці прокурорського нагляду та є однією з суттєвих причин формального ставлення прокурорів до забезпечення прав особистості у стадії порушення кримінальної справи.
Прокурору, який здійснює нагляд, слід враховувати той факт, що при всіх розбіжностях у процесуальному статусі суб'єктів кримінального судочинства є ряд процесуальних прав і обов'язків, які притаманні будь-якій особі. Так, учасники стадії порушення кримінальної справи мають право:
— знати з якого приводу провадиться перевірка;
— знати про прийняте рішення;
— знайомитися з документом, що складається з приводу проведення з його участю процесуальної дії;
— знайомитися з матеріалами попередньої перевірки та одержувати копію письмово оформленого процесуального рішення, що завершує цю стадію;
— заявляти клопотання;
—оскаржити дії та рішення посадових осіб, що здійснюють перевірку;
— заявляти відводи;
— представляти додаткові матеріали;
— мати представника та користуватися послугами перекладача;
— не повідомляти про себе компрометуючих відомостей.
Коло суб'єктивних прав, що розглядається, в цілому є достатнім для забезпечення прав і законних інтересів особистості на первісній стадії кримінального процесу. Але
1 Рыженков А. П. Уголовный процесс: Возбуждение и отказ в возбуждении уголовного дела. —Тула, 1996. С, 33—34.
136
137
прокурор повинен пам'ятати, що такою сукупністю прав володіє не кожна особа, що бере участь у попередній перевірці заяв і повідомлень про злочини. Деякі учасники можуть володіти всіма переліченими правами (потерпілий), інші — тільки деякими (свідки-очевидці). При порушенні суб'єктивного права учасника цієї стадії кримінального процесу прокурор зобов'язаний відновити порушене право засобами прокурорського реагування (наприклад, дати вказівку, що забороняє проводити дії, які порушують права учасників, або скасувати незаконне рішення тощо).
Кримінально-процесуальний закон містить вичерпний перелік органів і посадових осіб, які наділені правом порушувати кримінальну справу та розпочинати кримінальний процес. До них відносяться: орган дізнання, слідчий, начальник слідчого відділу (управління, відділення) прокуратури, органів внутрішніх справ, служби безпеки, прокурор, суддя, суд (ст. 97 КПК). Всі інші органи, установи та особи при виявленні злочину повідомляють про це зазначеним органам, які в межах своєї компетенції розглядають матеріал й, які надійшли, проводять необхідні перевірочні дії та приймають відповідне рішення.
Метою прокурорського нагляду є забезпечення виконання встановлених у законі обов'язків посадовими особами, уповноваженими порушувати кримінальні справи, а також запобігання прийняттю рішень в стадії порушення кримінальної справи неуповноваженими суб'єктами.
Орган дізнання — це орган попереднього слідства, який здійснює кримінально-процесуальну (порушувати кримінальну справу і провод йти невідкладні дії) та іншу діяльністьу зв'язку з наявністю інформації про можливе вчинення злочину. Згідно зі статтею 101 КПК органами дізнання є:
1) міліція;
2) органи безпеки — у справах, що віднесені законом до їх ведення;
3) командири військових частин, сполучень, начальники військових установ — у справах про всі злочини, що вчинені підлеглими їм військовослужбовцями та військовозобов'язаними під час проходження ними зборів, а також у справах про злочини, що вчинені робітниками та службовцями Збройних Сил у зв'язку з виконанням службових обов'язків або у розташуванні частини, сполучення, установи;
4) митні органи — у справах про контрабанду;
5) начальники установ, які виконують покарання, ізоляторів тимчасового утримання, слідчих ізоляторів — у справах про злочини проти встановленого порядку несення служби, вчинених співробітниками цих установ, а також у справах про злочини, вчинені у розташуванні означених установ;
138
І
6) органи державного пожежного нагляду—у справах про пожежі та порушення протипожежних правил;
7) органи прикордонної охорони — у справах про порушення державного кордону;
7) капітани морських суден, що знаходяться у далекому
плаванні.
Кримінально-процесуальна діяльність не є для органів дізнання основною функцією, а випливає з інших функцій, що виконуються ними. Так, відповідно до ст. 103 КПК на органи дізнання покладається вжиття необхідних оперативно-роз-шуковихта передбаченихкримінально-процесуальним законом заходів з метою виявлення злочинів і осіб, що їх вчинили, а також запобігання та припинення злочинів.
Специфіка прокурорського нагляду за законністю у діяльності органів дізнання на стадії порушення кримінальної справи залежить від того, чи зобов'язані органи дізнання відносно даного факту порушувати кримінальну справу (ст. 101 КПК) або лише прийняти заяву (повідомлення) про злочин і направити ЇЇ за належністю.
Прокурор повинен враховувати, що кримінально-процесуальний закон розрізняє поняття «орган дізнання», «начальник органу дізнання» та «особа, що проводить дізнання».
Начальник органу дізнання — це керівник установи, який наділений кримінально-процесуальним законом правами органу дізнання (ст. 101 КПК). Начальникамиорганівдізнання є начальники міліції, органівслужби безпеки, органів державного пожежного нагляду, органів прикордонної охорони, митних органів.
Стосовно досудової підготовки матеріалів у протокольній формі, начальник органу дізнання, як передбачено у ст. 426 КПК, затверджує протокол, після чого всі матеріали пред'являються правопорушнику для ознайомлення, про що робиться відповідна відмітка у протоколі, яка засвідчується підписом правопорушника. Після цього протокол разом із матеріалами санкціонується прокурором і направляється до суду.
На стадії порушення кримінальної справи представник органу дізнання володіє статусом посадової особи органу дізнання. Приймаючи заяву (повідомлення) про злочин або отримавши відповідне розпорядження вищого керівника, працівник органу дізнання приступає до здійснення кримінально-процесуальнихфункш'й. Посадова особа органу дізнання зобов'язана:
— отримати та зареєструвати заяву (повідомлення) про злочин, ознайомитися зі змістом заяви (повідомлення), щоб встановити належність її вирішення;
— роз'яснити заявнику про відповідальність за завідомо неправдивий донос;
139
— занести до протоколу усну заяву громадянина;
— встановити особу, яка з'явилась з повинною;
— скласти протокол явки з повинною;
— зібрати (у випадку потреби) дані для уточнення належності;
— передати заяву (повідомлення) в порядку ст. 97 КПК за належністю, якщо її вирішення знаходиться поза межами компетенції органу дізнання, та вжити необхідні непроцесу-альні міри до запобігання та припинення злочинів;
— прийняти заяву (повідомлення) про злочин до свого провадження, якщо вона підвідомча органу дізнання, з одночасним повідомленням органу, якому підслідний злочин, що розслідується.
З метою збирання достатніх даних, що вказують на наявність або відсутність ознак об'єктивної сторони злочину та обставин, що виключають порушення кримінальної справи, посадова особа органу дізнання має право: одержувати пояснення; витребувати матеріали; оглядати місце події.
Завершує посадова особа органу дізнання свою діяльність рішенням:
а) про порушення кримінальної справи;
б) про наявність у матеріалах достатніх даних, що вказують на ознаки об'єктивної сторони складу злочину, який вказаний в ст. 425 КПК (після чого вже іншим суб'єктом здійснюється протокольне провадження);
в) про наявність в матеріалах достатніх даних, що вказують на вчинення злочину особою у віці від одинадцяти до чотирнадцяти років;
г) про відмову в порушенні кримінальної справи;
д) про направлення слідчому матеріалів перевірки заяви, повідомлення, які витребувані останнім у порядку ч. З ст. 114 КПК.
Поряд з цим ця посадова особа уповноважена і на деякі інші дії, які сприяють прийняттю названих вище рішень:
— направлення копії постанови про відмову у порушенні кримінальної справи на розгляд громадської організації, трудовому колективу або передача матеріалу для вжиття заходів адміністративного (дисциплінарного) впливу, якщо має місце адміністративний (дисциплінарний) проступок;
— повідомлення про наслідки прийнятого рішення заявника або підприємства, установи, організації, що інформували про діяння, яке містить ознаки злочину; роз'яснення їм права на оскарження цього рішення.
У відповідності до ст. ст. 97—99 КПК прийняття вищезазначених рішень є компетенцією органу дізнання.
140
Слідчі (прокуратури, органів внутрішніх справ, служби безпеки) на стадії порушення кримінальної справи володіють всіма тими повноваженнями, якими володіє посадова особа органу дізнання. Проте на прийняття ними рішень не можуть впливати начальники органу дізнання.
Слідчий має право провадити попередню перевірку заяв (повідомлень) про будь-який злочин і зобов'язаний порушити за ними кримінальну справу завжди, коли є до того підстава. Якщо підстава для порушення кримінальної справи відсутня або існує обставина, що виключає провадження у справі, слідчий виносить постанову про відмову в порушенні кримінальної справи.
Начальник слідчого відділу (начальник слідчого управління, відділу, відділення прокуратури, органів внутрішніх справ, служби безпеки та його заступники, які діють в межах своєї компетенції) здійснює контрольза законністю процесуальної діяльності слідчих і, крім того, сам правомочний виконувати ті ж дії, що й слідчий. Він має право давати вказівки слідчому про порушення кримінальної справи, які обов'язкові для виконання. Оскарження цих вказівок прокурору не зупиняє їх виконання.
Суд колегіальне і суддя одноособове має право порушити кримінальну справу за будь-яким злочином, виявленим в ході судового розгляду кримінальної справи. Якщо будуть встановлені обставини, які свідчать про вчинення злочину особою, що не притягнута до кримінальної відповідальності, суд повинен обговорити питання про порушення кримінальної справи. Суд порушує справу за новим обвинуваченням, якщо встановить вчинення підсудним злочину, по якому обвинувачення йому раніше пред'явлене не було. Порушену кримінальну справу суд направляє для провадження дізнання або досудо-вого слідства (ст. 276, 278 КПК).
Суд може порушити кримінальну справу також, якщо при розгляді цивільної справи виявить ознаки злочину в діях сторони чи будь-якої іншої особи.
Суддя одноособове порушує кримінальну справу про будь-який злочин. При розгляді заяв про злочини, які перелічені в ч. 1 ст. 27 КПК (справи приватного обвинувачення), суддя повинен вжити заходи до примирення потерпілого з особою, на яку подана скарга про притягнення до відповідальності. Якщо примирення не відбулося, суддя за наявності достатніх данихвиносить постанову про порушення кримінальної справи та призначення судового розгляду у відношенні особи, на яку подана скарга. Зустрічні скарги можуть бути об'єднані суддею в одне провадження.
141
ІІІІІІП::
Суддя, крім того, порушує справи про злочини, які перелічені в ст. 425 КПК, за якими досудова підготовка матеріалів провадилася за протокольною формою (ст. 430 КПК).
5. Прокурорський нагляд за законністю
процесуальної діяльності в стадії порушення
кримінальної справи
Після прийняття заяви (повідомлення) про злочин до свого провадження орган, який уповноважений порушувати кримінальні справи, збирає необхідні відомості шляхом витребування документів ^предметів, одержання пояснень, провадження рОзшукової та іншої діяльності, з метою підтвердження або спростування наявності самого діяння, про яке йдеться в заяві, і його юридичної оцінки. З'ясовується, чи були насправді обставини, що підпадають під ознаки об'єктивної сторони злочину.
Після цього приймається одне з таких рішень:
1) про порушення кримінальної справи;
2) про відмову в порушенні кримінальної справи;
3) складається протокол про обставини вчиненого злочину, названого в ст. 425 КПК (протокольна форма досудової підготовки матеріалів).
Прокурор не повинен допускати, щоб на підсумках адміністративної та оперативно-розшукової діяльності базувались матеріали попередньої перевірки заяви (повідомлення) про злочин, бо вони не забезпечують необхідного рівня додержання прав і законних інтересів особистості. Проте необхідно враховувати, що вони інколи сприяють прийняттю обгрунтованого рішення в рамках самого кримінального процесу. Це може мати місце не тільки в процесі попереднього слідства, але і на більш ранній стадії кримінального процесу.
Засобами збирання даних, що вказують на ознаки злочину є:
1. Закріплені в КПК:
— одержання пояснень (ст. 97 КПК);
— витребування матеріалів (ст. 97 КПК);
— у випадках, які не терплять відкладання, — огляд місця події (ч. 2ст. 190 КПК).
2. Закріплені в інших законах:
— вимога про проведення ревізій;
— дослідження предметів (направлення на дослідження);
— вилучення предметів і документів;
— направлення на судово-медичний огляд;
142
— адміністративне вилучення (ст. 28, 265 КУПАП);
— особистий огляд (ст. 264 КУПАП);
— акт добровільної видачі наркотичних засобів, вогнепальної зброї, боєприпасів, вибухових речовин тощо (ст. 44 КУПАП);
— призначення попередніх перевірок фінансово-господарської діяльності, майнового та фінансового стану фізичної або юридичної особи.
Цими засобами вирішується така задача стадії порушення кримінальної справи, як — захист наступних етапів кримінального процесу, зокрема, стадії попереднього слідства від розгляду фактів, яких в дійсності не було, або які за своїм характером не є злочинними.
Хоча у ст. 97 КПК лише згадується про отримання пояснень і витребування документів, їх не можна провадити без додержання норм кримінального процесу. Пояснення оформлюється за правилами, що пред'являються до протоколу допиту. Різниця між поясненням і показанням полягає в тому, що очевидець (особа, від якої береться пояснення):
1) не зобов'язаний відповідати на поставлені до нього запитання;
2) опитується за місцем його знаходження (проживання, праці) І не може викликатися в органи розслідування повісткою;
3) не може підлягати приводу;
4) не попереджується про відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань та за відмову від дачі показань.
А втім і при одержанні пояснень особі надається право говорити на рідній мові, ознайомитися з змістом пояснення, засвідчити його правильність. Опитування малолітніх очевидців провадиться у присутності педагога (батьків). Також, як і при допиті, при витребуванні пояснень особи, що беруть у цьому участь, мають право представляти докази. Для процесуального закріплення цього факту достатньо відобразити це в поясненні.
Широке коло можливостей і у такого процесуального засобу, як витребування документів у порядку ст. 97 КПК. Витребуватися можуть як документи, так і предмети. Оформлюється факт витребування звичайно запитом з посиланням на відповідну статтю КПК і на факт попередньої перевірки повідомлення про злочин. Проте можливі і будь-які письмові форми закріплення факту витребування. До них відносяться:
1) протокол витребування;
2) рапорт посадової особи, що займається розглядом заяви про злочин, про копіювання документів;
3) рапорт посадової особи, що займається розглядом
143
І
заяви про злочин, про приєднання до матеріалу документів, які знаходяться у зібраному ним адміністративному провадженні тощо.
В літературі залишається дискусійним питання про можливість проведення експертизи (або дослідження — аналогу експертизи) до порушення кримінальної справи. Чинне законодавство без додаткового його удосконалення спроможне розв'язати цю проблему. Закон не передбачає призначення експертизи або дослідження в рамках стадії порушення кримінальної справи. Тому якщо слідчий все ж таки призначить таке, його результати можуть бути визнані неприпустимим доказом, бо одержані з порушенням вимог КПК. Інша справа, коли дослідження (експертиза) проводиться поза кримінальним процесом. Його результати, законним чином втягнуті в сферу кримінального процесу, — завжди доказ, — інший документ (ст. 65 КПК). Таким чином, якщо орган попереднього слідства не призначає експертизу, а тільки у відповідності зі ст. 97 КПК витребує її результати, закон не порушується. Зміст отриманої за таким запитом довідки (висновку) може бути покладений в основу рішення, яке приймається на стадії порушення кримінальної справи. Більш того, вона буде визнана допустимим «іншим документом» і на наступних стадіях кримінального процесу.
На практиці часто застосовується такий спосіб збирання достатніх даних, як вилучення предметів і документів. Відповідним кримінально-процесуальному закону прокурор повинен визнавати лише вилучення предметів і документів у процесі огляду місця події. Якщо ж вилучаються предмети (документи), які знаходяться поза місцем події, слід складати протокол витребування. Він нічим крім найменування, не вщрізняється від протоколу вилучення. Проте посилання на ст. 97 КПК у такому протоколі зробить його процесуальним документом. Витребування у такій формі повинно (за аналогією з виїмкою) проводитися у присутності двох понятих.
Одержання пояснень і вилучення документів може здійснюватися і в рамках інших галузей права (адміністративне вилучення, оперативне опитування тощо). Зміст таких пояснень і матеріалів теж за певних умов може бути покладений за основу рішення, що приймається на стадії порушення кримінальної справи. Однак такі акти не стануть кримінально-процесуальними. Вони, як і будь-які інші документи, допускаються у кримінальну справу як «інші документи» і беруть участь в доказуванні, якщо мають відношення до обставини предмету доказування у кримінальній справі і втягнуті в кримінальний процес за допомогою кримінально-процесуальних засобів.
Пояснення, отримане у ході оперативно-розшуковогоза-
144
ходу, змістякого необхідний для правильного вибору рішення, може бути витребоване в порядку ст. 97 КПК. Тільки після цього воно з'явиться в кримінальному процесі. Наявність пояснення, оформленого в рамках іншої галузі права не є перешкодою для того, щоб знов опитати даного громадянина, але вже у відповідності зі ст. 97 КПК.
Актуальним для прокурора, який здійснює нагляд в стадії порушення кримінальної справи, є розмежування процесуальних і організаційних форм взаємодії органів, що беруть участьу діяльності, пов'язаній зданою стадією кримінального процесу. Без ефективної взаємодії органів попереднього слідства неможливо повне, об'єктивне і всебічне доказування обставин вчиненого злочину. Проте аналіз практики діяльності органів попереднього слідства дозволяє говорити про існування тільки однієї процесуальної та інших організаційних форм взаємодії на стадії порушення кримінальної справи. Процесуальною формою тут можна визнати прийняття заяви, повідомлення про злочин, його реєстрацію і передачу заяви (повідомлення) за належністю в інший орган попереднього слідства, який продовжує за нею здійснення попередньої перевірки (ст. 95, 97, 227 КПК). До цих форм відносяться також:
1. Виконання доручень (вказівок) слідчого:
а) виконання органом дізнання слідчих! розшуковихдій за дорученням слідчого;
б) залучення слідчим представників органу дізнання для надання сприяння (допомоги) у проведенні огляду місця події;
в) вжиття заходів, покликанихстворювати необхідні умови для успішного проведення огляду місця події, таких як його охорона, оточення тощо.
2. Використання слідчим даних, одержаних органом дізнання непроцесуальним шляхом.
3. Спільна узгоджена діяльність у період попередньої перевірки заяви (повідомлення) про злочин, за яким провадження досудового слідства обов'язково.
Організаційними формами взаємодії є:
1) спільна узгоджена діяльність у складі слідчо-оперативних груп;
2) негайне повідомлення слідчого органом дізнання про виявлення злочинів, що вимагають провадження досудового слідства;
3) узгоджене планування до порушення кримінальної справи (а інколи і до початку кримінального процесу) процесуальних, оперативно-розшукових і розшуковихдій;
4) виступ перед населенням і проведення профілактичних заходів;
5) спільне проведення занять.
10.692
Будь-яка форма взаємодії може бути ефективною, яле лише за дотриманням певних умов взаємодії.
Прокурор як керівник процесуальної діяльності слідчих прокуратури повинен перевірити, чи додержані організаційні умови взаємодії:
1) точне дотримання законності органами дізнання та слідчими;
2) здійснення взаємодії слідчим і органом дізнання в межах наданих їм законом повноважень. Це положення має велике значення, оскільки забезпечує нормальний психологічний клімат, оптимальне використання засобів і сил в процесуальній діяльності.
При цьому прокурор повинен виходити з наступного правила: слідчий не повинен доручати органу дізнання ті слідчі дії, Ідо вимагають від оперативного працівника гарного знання тактики слідчих дій і достатнього досвіду їхнього провадження, якими оперативний працівник може не володіти (бо це може викликати негативну реакцію виконавця та сформувати негативну позицію до доручення слідчого в цілому) недоброякісне та несвоєчасне його виконання або взагалі відказ від виконання доручення та ін.;
3) організуюча роль слідчого. Суть цієї умови взаємодії полягає втому, що відхилення від вказівок і доручень слідчого є порушенням закону;
4} нерозголошення данихдосудового слідства без дозволу слідчого або прокурора. Дотримання цього багато в чому залежить від того, як буде організоване співробітництво. У документі, що складає слідчий, повинно бути передбачено, що дані не підлягають розголошенню.
Прокурору слід приділяти увагу питанню обміну взаємною інформацією. Важливо пам'ятати, що працівник органу дізнання без дозволу слідчого не має права розголошувати не тільки відомості, отримані від останнього, але й ті, що він установив особисто, виконуючи доручення (вказівки) або здійснюючи іншу діяльність. Незалежно від джерела одержання даних органом дізнання, попереднє розслідування провадить слідчий, і всі тактичні питання, включаючи інформування осіб про обставини, і у зв'язку з цим факти, що мають відношення до справи, повинні замкнутися на ньому.
Під час здійснення взаємодії прокурору необхідно враховувати специфіку діяльності органів дізнання. Виходити при цьому слід з правила, що спеціальні знання та технічне обладнання органів дізнання — це одна з основних причин залучення їх до процесуальної діяльності. Використання зазначених можливостей дозволяє забезпечити належну якість цієї діяльності, прискорити встановлення істини у кримінальній справі.
146
Кримінально-процесуальна діяльність органу дізнання у кримінальній справі, провадження якої доручено слідчим, завершується складанням процесуального документу «Відповідь на доручення (вказівку)». Прокурор повинен виходити з того, що цей документ повинен містити такі реквізити:
1. Прізвище, ініціали, посаду, звання, місце роботи слідчого (найменування органу дізнання), якому адресується відповідь. Важливо пам'ятати, що слідчий за законом — це процесуальне самостійний орган розслідування, тому відповідь адресується тому, від кого отримане доручення. Направлення відповіді начальнику органу внутрішніх справ і навіть началь- '• нику слідчого підрозділу, в штаті якого перебуває слідчий, не відповідає кримінально-процесуальному закону.
2. Дату та місце події, вихідний номер і дату відправлення до органу попереднього розслідування доручення. У слідчого (дізнавача) у провадженні може знаходитися не одна справа. Ці дані допоможуть йому зекономити час і одразу з'ясувати, до якої з кримінальних справ вони мають відношення.
3. Вказівку на юридичну підставу виконання доручення (посилання на ч. З ст. 114 КПК).
4. Повну відповідь на кожне з питань, які були поставлені слідчим.
5. Вказівку на те, що хід виконання доручення не порушений. Якщо орган дізнання все ж таки відступив від запропонованого слідчим порядку, то у відповіді повинна бути докладно обгрунтована причина.
6. Додаткову інформацію, на виявлення якої завдання не давалося, але вона була встановлена в процесі виконання доручення. Тут же за можливістю відображається, як ці відомості вплинули на послідовність збору матеріалу та внутрішнє переконання посадової особи органу дізнання. Обгрунтування їх значення для розслідування.
7. Відомості, що можуть вплинути на вибір тактичних прийомів провадження досудового слідства (характеристика поведінки окремих учасників кримінального процесу (підозрюваного, свідків тощо) з метою створення у слідчого пронихбільш повного уявлення; міркування посадової особи органу дізнання, з яких зроблені висновки).
8. Підстави (якщо такі існували) порушення термінів виконання доручення та заходи, направлені як на їхнє подолання, так і на повідомлення слідчому про обставини, які перешкоджають своєчасному виконанню доручення.
9. Вказівку, до кого може звертатися слідчий, якщо знадобиться проведення додаткових заходів (ці дані особливо важливі у тих ситуаціях, коли безпосередній виконавець буде відсутній з будь-яких причин).
10. Перелік матеріалів, які супроводжують відповідь,
147
'і
кількість і стислий опис речових доказів, а також їхнє упакування.
11. Вказівку нате, який орган і особа (прізвище, ініціали, посада, спеціальне звання, адреса місця роботи та службовий телефон) виконувала доручення й готувала відповідь.
У випадках, коли спеціальні відповідіне складалися, ці дані повинні знайти своє відображення у відповідному супровідному листі. Якщо ж взаємодія здійснювалася у рамках спільного провадження тієї або іншої слідчої дії, то обов'язковою залишається вимога перелікуу протоколі усіх осіб, що приймали участь в її проведенні. Коли ж та або інша слідча дія провадиться не тою посадовою особою органу дізнання (слідчим), у якої знаходиться матеріал перевірки, то у протоколі повинно бути вказано, за чиїм (письмовим або усним) дорученням вона виконується.
6. Прокурорський нагляд за законністю процесуальних рішень, що приймаються у стадії порушення кримінальної справи
Згідно зі ст. 97 КПК за заявою, що надійшла, або повідомленням повинно бути прийняте одне з наступних рішень:
1) про порушення кримінальної справи;
2) про відмову в порушенні кримінальної справи;
3) про направлення заяви або повідомлення за належністю.
Тому нагляд прокурора у стадії порушення кримінальних справ за законністю процесуальних рішень, які приймаються, слід розглядати за такими напрямками:
а) перевірка прокурором законності рішень про направлення заяв (повідомлень) за належністю;
б) перевірка прокурором законності та обгрунтованості постанов про порушення кримінальних справ;
в) перевірка прокурором законності та обгрунтованості постанов про відмову в порушенні кримінальних справ.
Розглянемо особливості діяльності прокурора на кожному зцихнапрямків. У першу чергу, за заявою, повідомленням, які надійшли, вирішується питання про його приналежність. Це означає, що перед державним органом або посадовою особою, яка здійснює кримінальний процес, стоїть завдання з'ясувати, хто з них має право порушити за даним фактом кримінальну справу. Як відомо, принцип публічності кримінального процесу покладає, на всі органи дізнання, слідчих, прокурорів і суд (у межах їх компетенції) обов'язок порушення кримінальної справи при виявленні ознаків злочину (ст. 4 КПК). Міжтим, якщо мова йде про органи дізнання,
148
то слід відзначити неоднорідність процесуально-правового положення останніх. Серед органів дізнання тільки міліція може порушити кримінальну справу за ознаками будь-якого злочину. Компетенція всіх інших органів дізнання обмежена певним видом злочинів (ст. 101 КПК).
Приступивши до попередньої перевірки заяви (повідомлення) про злочин, і виявивши підставу до порушення кримінальної справи, орган дізнання у відповідності зі ст. 4, 103, 104 КПК зобов'язаний прийняти передбачене законом рішення. Оскільки право передачі справи слідчому у органі дізнання з'являється лише після встановлення особи, яка вчинила злочин, а по справах про тяжкі злочини — після провадження всіх необхідних негайних слідчих дій (ст. 104 КПК), не можна позбавляти орган дізнання наданого йому законом права порушувати кримінальні справи, які віднесені законом до підслідності слідчих. Стосовно органів дізнання закон поділяє злочини на ті, заяви та повідомлення про які державний орган має право вирішувати, і на ті, вирішення яких виходить за межі компетенції цього органу.
Так, орган держпожнагляду, наприклад, не має права порушувати та відмовляти у порушенні кримінальних справ, незв'язанихз пожежною безпекою. Такі жобмеження компетенції мають і інші органи, які названі у ст. 101 КПК. Тільки ці органи можуть у відповідності до п. З ч. 2 ст. 97 КПК направляти повідомлення про злочин за належністю. Міліція ж, слідчий, прокурор і суддя в усіх випадках і у будь-якій категорії злочинів не лише мають право, але й зобов'язані самостійно завершувати стадію порушення кримінальної справи.
Потреба у направленні заяви (повідомлення) про злочин виникаєудіяльності міліції як органу дізнання втих випадках, коли в міські, районні, лінійні органи внутрішніх справ надходять заяви (повідомлення) про вчинені або підготовлювані злочини на території чи об'єкті, які обслуговуються іншим органом дізнання.
Те ж саме можна сказати і про підсудність. Не всі органи дізнання оформляють процесуальне рішення про направлення заяви (повідомлення) за належністю. Хоча таку вимогу і не закріплено у законі, проте, виходячи з принципів кримінально-процесуальної форми, слід констатувати, що будь-яке процесуальне рішення органу дізнання повинно бути письмово оформлене. Інакше у органу, здіяснюючого нагляд або контроль, не буде можливості перевірити законність і обгрунтованість прийнятого рішення. Процесуальний документ, в якому це рішення фіксується, повинен мати форму постанови, яка мусить бути винесена від імені органу дізнання і підписана його керівником.
149
Крім стислої фабули події, фактичних і процесуальних підстав прийняття такого рішення з посиланням на статті КПК, в ньому обов'язково повинні бути перелічені всі матеріали та речові докази з описом їхнього зовнішнього вигляду і способу упакування. Заяви (повідомлення) направляються за приналежністю в триденний термін. Попередня перевірка заяви (повідомлення) повинна проводитися в цей же термін.
У відповідності зі ст. 97 КПК, направляючи заяви (повідомлення) за належністю, орган дізнання зобов'язаний прийняти заходи щодо запобігання або припинення злочинів, а також до закріплення слідів злочину. Здійснюється це органами дізнання тільки позапроцесуальними засобами (охорона місця події, його огорожа та фотографування). Після передачізаяви (повідомлення) прозлочинза належністю орган дізнання уповноважений на провадження кримінально-процесуальної діяльності за нею тільки за вказівкою слідчого.
Стадія порушення кримінальної справи завершується після збору достатніх даних, що вказують на ознаки об'єктивної сторони складу злочину (рішення про порушення кримінальної справи), або ж за відсутності таких — на час закінчення десятиденного терміну попередньої перевірки, а так само наявності обставин, що виключають провадження у справі (відмова в порушенні кримінальної справи). За наявності приводу і достатніхданих, що вказують на ознаки об'єктивної сторони складу злочину,—підстави до порушення кримінальної справи — слідчий (орган дізнання, прокурор, суддя) зобов'язаний в межахсвоєї компетенції порушити кримінальну справу, про що виносить постанову (а суд — ухвалу). Ці процесуальні рішення складаються з трьох частин: вступної, описово-мотивувальної та резолютивної. В постанові (ухвалі) повинні бути вказані час, місце, ким вона складена, привід і підстава до порушення кримінальної справи, стаття кримінального закону, за ознаками якої вона порушується, а також подальше направлення справи для розслідування.
З точки зору закону справа вважається порушеною з моменту прийняття компетентною посадовою особою (слідчим, посадовою особою органів дізнання тощо) рішення про наявність в його розпорядженні приводу та підстави до порушення кримінальної справи. Справа порушується за наявності достатніх даних про об'єктивну сторону складу злочину, а не проти конкретної особи. Така практика вважається правильною, оскільки на час порушення кримінальної справи відомостей про особу, що вчинила злочин, може не бути, або вони потребують перевірки і уточнення.
150 '
і!! ! ;., ЇІІІІІІІІІІІІЇІІІЇІІі
Після винесення цієї постанови орган дізнання або слідчий приймають справу до свого провадження і приступають до попереднього розслідування. Про прийняття справи до свого провадження виноситься окрема постанова, прокурор направляє справу для провадження досудового слідства чи дізнання; суддя направляє справу для провадження досудового слідства чи дізнання або приймає справу до розгляду судом.
В усіх випадках водночас з порушенням кримінальної справи повинні бути вжиті заходи щодо запобігання або припинення злочину, а також закріплення слідів злочину.
Копія постанови про порушення кримінальної справи, яка винесена слідчим або органом дізнання, не пізніше доби направляється прокурору (ст. 100 КПК}. Це дає можливість прокурору бути поінформованим про вчинений злочин і негайно включитися в процес його розкриття та розслідування. Уважно вивчивши постанову, яка надійшла до нього, а при можливості і матеріали, які стали підставою для винесення постанови про порушення справи, прокурор не тільки встановлює законність і обгрунтованість цього процесуального акту, але й направляє в правильне русло дії органів розслідування щодо швидкогота повного розкриття злочину, всебічного його розслідування.
Якщо прокурор переконається у необґрунтованості порушення справи, він своєю постановою скасовує постанову слідчого або органу дізнання. У цих випадках прокурор зобов'язаний ознайомитисяз матеріалами, що стали підставою для винесення постанови про порушення кримінальної справи, тим більше, якщо фактичні обставини вчиненого носять спірний характер.
Якщо кримінальна справа порушена судом незаконно або необгрунтовано, то прокурору порядку, передбаченому ст. 354 КПК виносить окреме подання у касаційну інстанцію на предмет скасування цієї ухвали суду.
У тих випадках, коли після винесення постанови про порушення кримінальноїсправи слідчим або органом дізнання виконана хоча б одна процесуальна дія (обшук, виїмка, допит таін.), прокурор, визнавши порушення кримінальноїсправи незаконним або необгрунтованим, своєю постановою припиняє кримінальну справу провадженням і повідомляє про це органам розслідування (ст. 100 КПК).
У відповідності зі ст. 98-1 КПК при порушенні кримінальної справи відносно конкретної особи, прокурор (суддя) має право прийняти рішення про заборону такій особі виїздити за
151
межі України до закінчення досудового слідства та судового розгляду. Про це виноситься мотивована постанова (ухвала).
Згідно зі ст. 7-3 КПК, якщо особу, яка вчинила у віці від одинадцяті до чотирнадцяті років суспільне небезпечне діяння, передбачене статтею 7-1 КК України, необхідно у зв'язку з цим негайно ізолювати, то за постановою слідчого або органу дізнання, санкціонованою прокурором, вона може бути поміщена до приймальника-розподільника для неповнолітніх на термін до ЗО діб. Участь захисника в цьому випадку забезпечується з моменту поміщення неповнолітнього до приймальника-розподільника.
Відмовляючи у порушенні кримінальної справи, орган попереднього розслідування, прокурор або суд припиняє не тільки відповідну стадію, але й кримінальний процес в цілому.
Стосовно нагляду за закон ністю й обгрунтованістю відмови у порушенні кримінальної справи прокурор перевіряє: а) законність заходів, що здійснюються для встановлення обставин, які перешкоджають порушенню кримінальної справи; б) додержання встановлених законом термінів розгляду матеріалів прозлочин і прийняття рішення; в) обгрунтованість рішення про відмову у порушенні кримінальної справи; г) правильність застосування кримінально-процесуального закону в рішенні про відмову у порушенні кримінальної справи.
Згідно зі ст. 99 КПК при відсутності підстав до порушення кримінальної справи прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя своєю постановою, а суд — ухвалою відмовляють у порушенні кримінальної справи. Стаття 6 КПК закріплює обставини, що виключають провадження по справі. Таким чином, відповідно до кримінально-процесуального закону рішення про відмову у порушенні кримінальної справи може бути прийнято у випадках відсутності підстав до порушення кримінальної справи чи наявності обставин, які виключають провадження по справі.
Інакше кажучи, рішення про відмову у порушенні кримінальної справи не повинно виноситися, доки не буде зроблене збирання достатніх даних, які вказують на відсутність підстав до порушення кримінальної справи, а так само на наявність обставин, що виключають провадження по справі (ст. 6 КПК):
1) відсутність події злочину;
2) відсутність в діянні складу злочину;
3) закінчення строків давності;
4) акт амністії, який усуває застосування покарання за вчинене діяння, а також в зв'язку з помилуванням окремих осіб;
152
5) особа, яка не досягла на час вчинення суспільне небезпечного діяння одинадцятирічного віку;
6) примирення потерпілого з обвинуваченим у справах, які порушуются не інакшеякза скаргою потерпілого, крім випадків, передбачених частинами 2, 3, 4 і 5 статті 27 КПК;
7) відсутність скарги потерпілого, якщо справу може бути порушено не інакше як за його скаргою, крім випадків, коли прокурору надано право порушувати справи і за відсутності скарги потерпілого (ч. З ст. 27 КПК);
8) померла особа, за винятком випадків, коли провадження у справі необхідно для реабілітації померлого або відновлення справи щодо інших осіб за нововиявленими обставинами;
9) особа, відносно якої є вирок за таким же обвинуваченням, що/набрав законної сили, або ухвала чи постанова суду про закриття справи з тієї жтіідстави;
10) особа, прояку є нескасована постанова органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи по тому ж обвинуваченню, крім випадків, коли необхідність порушення справи визнано судом, у провадженні якого перебуває кримінальна справа (ст. 276 і 278 КПК);
11) про відмову у порушенні справи за таким же фактом є нескасована постанова органу дізнання, слідчого, прокурора, крім випадків, коли необхідність порушення справи визнано судом, у провадженні якого перебуває кримінальна справа.
В законі відзначено, що закриття справи з підстав, означених у пп. З і 4 ст. 6 не допускається, якщо обвинувачений проти цього заперечує. У цьому випадку провадження у справі продовжується в звичайному порядку.
Постанова слідчого і органу дізнання про відмову у порушенні кримінальної справи може бути оскаржена відповідному прокурору, а якщо така постанова винесена прокурором — вищому прокурору. Скарга подається особою, інтересів якої вона стосується, або її представником на протязі семи днів з моменту одержання копії постанови.
У випадку відмови прокурора скасувати таку постанову скарга подається особою, інтересів якої вона стосується або її представником до суду в порядку, .передбаченому ст. 236-1 КПК.
Скарга на постанову районного, міського і прирівняного до них органу дізнання, слідчого, прокурора про відмову у порушенні кримінальної справи подається особою, інтересів якої вона стосується, або його представником до районного (міського) суду за місцем знаходження органу або посадової
153
особи, що винесла постанову, протягом семи днів з дня одержання повідомлення прокурора про відмовуу скасуванні постанови.
Скарга на постанову вищого органу дізнання, слідчого, прокурора подається у такому ж порядку відповідно до обласного, Київського, Севастопольського міського судів.
Постанова судді або ухвала суду про відмову у порушенні кримінальної справи може бути оскаржена особою, інтересів яко? вона стосується, або ЇЇ представником протягом семи днів з дня одержання копії постанови або ухвали до вищого суду в порядку, передбаченому ч. 2 ст. 354 КПК.
154
«все книги «к разделу «содержание Глав: 62 Главы: < 35. 36. 37. 38. 39. 40. 41. 42. 43. 44. 45. >